Українські політики їдуть в Росію – значить скоро в Україні вибори. На жаль, саме така закономірність характеризує поведінку вітчизняного політикуму.

 

Останнім часом столицю сусідньої держави, яка не пропускає нагоди втрутитися в українські вибори, відвідали практично усі впливові державні чиновники та політики. Свій перший закордонний візит у статусі прем’єр-міністра України до Москви здійснив Юрій Єхануров. Перед тим там побував голова Секретаріату Президента Олег Рибачук. Своїм зовнішнім пріоритетом Москву вибрали колишні соратники Ющенка Юлія Тимошенко, Олександр Зінченко та Олександр Турчинов.

 

Про свій намір незабаром відвідати Росію оголосив секретар РНБО Анатолій Кінах. Якщо взяти до уваги традиційну проросійську орієнтацію Віктора Януковича, Віктора Медведчука та Петра Симоненка, які останнім часом хоч і не їздили до Білокам’яної, але духовно  живуть там давно, то  складається враження, що після Києва саме Москва може стати центром, де приймаються важливі рішення, що стосуються України.

 

Звісно, кожен політик чи державний діяч, який сьогодні вирушає до Москви, пояснює це необхідністю налагоджувати дружні взаємини із сусідньою державою та відстоювати національні інтереси своєї країни. Проте, якщо проаналізувати підсумки усіх дотеперішніх візитів, то більшість із них під кутом зору вирішення актуальних державних проблем, були безрезультативними. 

 

 Скажімо, Юрій Єхануров так і ні про що не домовився із російським  прем’єром Михайлом Фрадковим. Візит Олега Рибачука чомусь був “неофіційним”. Юлія Тимошенко вирішувала в Москві виключно власні проблеми, зокрема добилася зняття із себе всіх звинувачень із боку російської Генпрокуратури.

 

Російські контакти інших політиків теж важко інтерпретувати як намагання вирішувати важливі державні проблеми. Так Олександр Мороз у Москві підписав заяву про “дружбу” з російською шовіністичною партією “Родіна”. Віктор Янукович запросив на з’їзд своєї партії представників “Єдіної Росії”, на якому теж заприсягнувся у любові до найбільшої російської партії.

 

Дійшло до того, що безплідні візити українських політиків до Москви, стали предметом зацікавлення Служби безпеки України. В одному із інтерв’ю завжди обережний у висловлюваннях голова СБУ Ігор Дріжчаний прямо заявив, що його “турбує” можливе втручання у внутрішні справи України з боку Росії.

 

Коментуючи часті поїздки українських політиків до Москви він, зокрема, наголосив: “Контакти політиків – це одне питання, а втручання – інше, хоча речі ці, безсумнівно, пов’язані”. “Будь-яке втручання в наші внутрішні справи нас турбує. Особливо, якщо мати на увазі досвід попередніх виборів і розуміти, що це втручання передбачає серйозні ресурсні вливання”, – зазначив голова СБУ.

 

Очевидно, що українці добре пам’ятають досвід попередніх виборів, коли Росія, цинічно ігноруючи усі міжнародні норми, відкрито підтримала кандидата у президенти Віктора Януковича. Правда, цим фактом вивчення досвіду не вичерпується. Його суть насправді полягає у тому, що Україна спромоглася на гідну відсіч московському нахабству, що створило передумови для запровадження якісно нового стилю у взаєминах між українцями і росіянами, стилю, який дозволяє Україні приймати самостійні рішення, приймати їх у Києві, а не за кремлівськими мурами.

 

Першим, хто скористався “російським уроком” став Президент України Віктор Ющенко, який напередодні свого першого візиту до Москви призначив прем’єр-міністром Юлію Тимошенко, яку Кремль, хотів бачити за гратами, а не на посаді керівника українського уряду.

 
Схоже про це екс-прем’єрка вже забула. Перебуваючи нещодавно у Москві, вона відкрито заявила, що відносини України і Росії охолонули, коли В. Ющенко прийшов до влади. “Він чітко визначив міжнародні пріоритети України, її орієнтацію на захід, вступ в НАТО, в ЄС, СОТ. Як наслідок, Росії необхідно було перебудовувати весь комплекс взаємин з Україною”, – пояснила пані Юлія. “Проте, я особисто переконана: відносини з Росією повинні бути щирими і чесними”, – поставила крапку Тимошенко.

 

Висловлювання Тимошенко, зрештою як і безплідні візити Єханурова, Рибачука та інших візитерів, свідчать про одне: на відміну від Майдану, який дуже адекватно оцінив роль Росії у виборчому процесі, значна частина вітчизняного політику ще не здатна ухвалювати самостійні рішення стосовно виборів в Україні.

 

Синдром молодшого брата, або ж просто “хохла” так і не вивітрився з багатьох українських голів. Звісно, жоден з згаданих політиків не погодиться із таким висновком й виправдовуватиме свої вчинки наміром налагодити “паритетні взаємини” з Росією. Насправді, усі вони перебувають лише у тіні Росії і завдяки своїй безхребетності дуже легко перетворюються на механізм, з допомогою якого Кремль забезпечує своє домінування у взаєминах між двома державами. Яскравим підтвердженням цього стало вилучення України із списку закордонного турне російського президента Володимира Путіна. Для чого Путіну їхати в Україну, коли всі “українські справи” він або вже вирішив, або ж може їх лагодити з “хохлами” в Кремлі.

 

Тим часом Президент України Віктор Ющенко назвав конкретні питання, які невідкладно треба вирішити у контексті перебування на нашій території російського Чорноморського флоту. Це, зокрема, передача Україні 182 об’єктів берегової навігації, незаконне використання російською стороною наших земельних ділянок, радіочастот тощо.

 

Зрозуміло, що вирішувати ці питання з Російською Федерацією буде не просто. Але, не розправивши хребта, їх взагалі неможливо вирішити.

 

Богдан Червак, Конгрес Українських Націоналістів