Рiвно рiк тому тоді ще кандидат у президенти Вiктор Ющенко, повертаючись на батькiвщину пiсля лiкування у Вiднi, доволi несподiвано прилетiв не в столицю, а у Львiв. Та, незважаючи на раптовiсть його вiзиту, хворий i спотворений Ющенко тодi зібрав бiля Оперного театру десятки тисяч вдячних слухачів, котрі зі сльозами на очах та оваціями вслухалися в кожне слово свого кумира.

 

Це була осiнь 2004-го. До виборiв тодi залишався лише мiсяць. У жовтнi 2005-го Ющенко знову приїхав до Львова i знову зi своїм першим передвиборчим візитом. Те, що основною метою приїзду президента стало саме наближення парламентських виборів, а не малопредставницький мiжнародний економiчний форум, стало остаточно зрозуміло у четвер ввечерi на мiтингу бiля Опери.

 

Все було, як i торiк - десятки помаранчевих прапорiв, транспарантiв i тисячi людей, чимало котрих приїхало з віддалених районiв Львiвщини. Були навiть делегацiї з Хмельницької та Волинської областей.

 

Таке собi своєрiдне дежа вю, лишень Ющенко ходив не в оточеннi охоронцiв свого друзяки Червоненка, а хлопцiв зi спецслужб. А також, якщо торiк пiд сценою на Ющенка з надiєю дивилася Леся Гонгадзе, то тепер - бабуся Параска Королюк iз Тернопiльщини разом з двома внуками.

 

Була й iнша вiдмiннiсть вiд минулорiчного виступу. Тодi кандидат Ющенко нарiкав на пiдступнiсть влади i малював райдужнi картини щасливого життя, яке настане пiсля його обрання. У четвер уже президент Ющенко пояснював, чому цього не сталося.

 

I з того, як вiн це робив i кого звинувачував, ставало зрозумiло, що основне його завдання - збити хвилю симпатiї до Юлiї Тимошенко, рейтинг котрої на заходi України пiсля вiдставки вiдчутно зрiс. Тому якщо до цього хтось ще вiрив у те, що двi основнi дiйовi особи Майдану помиряться, що мiж ними знову запанує гармонiя i любов, то пiсля виступу Ющенка стало зрозумiло - не лише Тимошенко має на Ющенка велику образу. Ющенку також є чим їй дорiкнути.

 

На загал прiзвище Тимошенко пiд час виступу прозвучало лише двiчi, та й то в компанiї iз Зiнченком (його було названо тричi) та Порошенком (тут Ющенку треба вiддати належне). Проте уряд загалом у негативному контексті згадувався майже безперервно, тому зрозумiти, кого президент звинувачує у економiчному занепадi, мiг кожний.

Вiдразу згадалися недавнiй коментар Ющенка стосовно падiння його рейтингу, який, за його словами, стремить вниз через те, що люди просто не знають, що ж вiдбулося насправдi. Так виглядало, що боротися з малопоiнформованiстю виборцiв президент захотiв саме зi Львова, вперше за останнi мiсяцi майже годину виступаючи "без папiрця" саме тут.

 

Зi слiв Ющенка, Кабмiн Тимошенко не зумiв втримати позитивну тенденцiю економiчного росту в країнi, налякав бiзнес та можливих iнвесторiв, роздавав невиправданi обiцянки, займався популiзмом та саморекламою. А, крiм цього, лобiював iнтереси "банди" у конфлiктi з Нiкопольським феросплавним, iнтригував, безпідставно дискредитував iнших високопосадовцiв, а в нiч перед вiдставкою взагалi мало не вчинив вiйськового путчу за участю міністра оборони та генерального прокурора.

 

I, як пiдтвердження злодiянь уряду, цифри, цифри, цифри. Плюс - емоцiйнiсть у заявах, яку можна назвати акторською грою, але можна й щирiстю та бiллю. Мовляв, хотiли, як найкраще, а вийшло...

 

I все разом подiяло дуже ефективно. Ющенко виявився хорошим агiтатором. I месидж про те, яка полiтична сила винна в тому, що Україна не скористалася своїм унiкальним шансом, до кiнця мiтингу отримав кожний. Як i iнформацiю про те, за кого треба голосувати на весняних парламентських виборах, щоб ця ситуацiя не повторилася знову.

Тому, коли Ющенко закiнчив виступ i пiд вже призабуту пiсню "Разом нас багато" пiшов до машини, його знову, як i рiк тому, проводжали овацiями та розхмахуванням помаранчевих прапорiв. Хоча ще з пiвтори години перед цим було розчарування та нарiкання за "зраду Майдану".

 

Микола Величко, «Українська правда»