От редакции ELCOMART Международная жизнь: интервью подано языком оригинала.

– Знаєте, я думаю, що найбільшою гарантією того, що дотримано буде те чи інше рішення, є громадська позиція. Адже що дивно, в нормах, які закріплені в Універсалі, це норми Конституції. Це, власно кажучи. те, з чого повинно складатися наше життя. Хіба для когось дивиною було, що ми є країна унітарного характеру, але чомусь речі виникали, чомусь був Сєвєродонецьк, чомусь там сепаратизм, чомусь інші поняття виникали і задача якраз круглого столу була можливо навіть не те, що там дати оцінку чомусь.

Зрозуміло, багато було речей, які диктувалися виборчими силами, хоча я не розумію, як можна спекулювати, продавати національні цінності в угоду там трьом місяцям виборчої кампанії. Це здається не політика. Але – ну життя таке. І тому, можливо, задача була скоріше всього домовитись, що знаєте, давайте, ось є точка, з неї починаємо рух далі. Живемо по Конституції, є ця норма – давайте ми її зафіксуємо, що віднині це є наша позиція. Я переконаний, що ці норми безумовно знайдуть зміну у відповідних програмах політичних партій. Я в цьому переконаний.

Можливо навіть знаю я дату, коли це буде, але просто не хочу її зараз називати. Те, що ми говорили про тенденції, ну, наприклад, в українському православ’ї, це є перший документ, де Прем’єр-міністр, Президент, Голова Верховної Ради, лідери трьох, очевидно, політичних сил підписали, що вони цінують той об’єднавчий процес, який виникає навколо проблем українського православ’я. Це знаєте, це знакова, знакова річ.

Хто тут може дати гарантію виконання? Я думаю, що ми через час це питання і інші будемо ставити, робити моніторинг, як вони розвиваються, то кінець кінцем ми рано чи пізно із, знаєте, широкого провалля прийдемо до звуженої тематики проблеми, а там і через законодавче рішення проблеми в цілому.

Тому я сказав би, спроба була через, знаєте, такі легкі дотичні кроки зробити спочатку зведення сторін до менших розбіжностей. І якраз те, що ці всі нормативи формулювалися, як правило, або на положеннях якогось закону, або конкретних конституційних положень, воно говорить про те що це не дискусії були поза правовим полем, це дискусії в правовому полі були.

Це, скоріше всього, морально-етичні висновки, які роблять політики і формують основи спільних подальших дій. Я думаю що, це варто, що політики публічно, вголос це говорять. Політик, який сказав сьогодні одне, я думаю, публічне слово, він його не може перевернуть завтра. Це або кінець його кар’єри, або він цього не зробить. Скоріш, я думаю, друге.

– Я думаю, що це вулиця з двостороннім рухом. Перш за все сама опозиція повинна розуміти, що вона повинна носити конструктивний характер. Тобто, якщо ми на стаємо в опозицію до країни, а я надіюся, що не станемо, що там не має домінанти приватного над національним, то тоді цю дорогу треба робити з двох сторін.

Я розкажу про свій шлях цієї дороги. Як Президент, я відчуваю на собі обов’язок зробити всі засадничі речі для того, щоб в Україні на законодавчому, точніше правовому рівні, було сформульоване чітке поле поведінки забезпечення прав і вживання відповідних інструментів у діяльності опозиції.

– В тому числі і закон.

– Коли ми говорили про Універсал, то один із пунктів, як взаємне зобов’язання, виписали як раз у такій редакції, що це обов’язок політичних сил, які поділили цінності Універсалу, щодо формування нормальних умов діяльності опозиції.

– Так. У програмі є мій візит до парламенту, ми сьогодні з Головою Верховної Ради обсудили той графік, план, по якому буде жити завтра український парламент. Ми домовились, що буде розглянуто питання обрання суддів Конституційного суду, обрання Прем’єр-міністра, приведення до присяги суддів Конституційного суду за поданням Президента, З’їзду суддів і, власне кажучи, тієї квоти, яка буде завтра висунута по парламентській позиції, потім голосування відносно допуску іноземних військ на навчання, це сьогодні, до речі, буде останнє питання, і у другій половині дня буде голосування по Уряду.

Це такий план. Зараз, на рівні політичних фракцій ідуть переговори, і в тому числі і фракція «Наша Україна», відносно глибини співпраці у рамках того, що відбулося, до якої глибини треба чи доцільно, чи потрібно, і як це робити зокрема «Нашій Україні». Від цього залежить і візія портфелів, розміщення, формування зон впливу «Нашої України».

Кандидатура міністра внутрішніх справ – це буде кандидатура від Президента, кандидатура міністра оборони від Президента, кандидатура по міністру закордонних справ від Президента. Всі решта – це питання квотного принципу розподілу інтересів, до яких я, чесно кажучи, і не хочу дуже опускатись.

– Це буде завтра зроблено. Завтра буде розблоковано діяльність Конституційного Суду. Це перше завдання, щоб запрацював конституційний інститут. Питання, які на порядку денному, я не буду приховувати, це і, перш за все, дискусія відносно продовження конституційної реформи, про це ми говорили, до речі, за круглим столом, про це ми говорили в дискусіях непублічних також багато часу.

Принцип такий: я думаю – все, що відбулося за останні місяці, це також свідчення той реформи, яка була проведена. Багато залишається прогалин, проблем, на які треба реагувати. Це не тільки там питання загального слідства, це не тільки там імперативний мандат, це не тільки, що ми сьогодні знаєте годинами ведемо дискусії відносно інтеграції, а не має жодного розділу Конституції, який би формулював процедури передачі суверенних прав у частині митної, торгової там, тарифної, страхової чи будь-якої політики в рамках інтеграції.

Чи ми говоримо про ЄС, чи ми говоримо про ЄЕП, чи ми говоримо про будь-яку інтеграцію. На жаль, на це відповіді немає. І це вже питання очевидно актуальне стає. Але, безумовно, найголовніше – це сформувати правильний баланс рівноваги між трьома центрами: Президент – парламент – уряд.

– У частині НАТО другим реченням було «приєднання до Плану дій відносно членства». Після цього йшов норматив, який говорив про проведення референдуму відносно членства в НАТО.

Компроміс привів до того, що якщо ми робимо посилку в першій тезі, що всі сторони приймають до виконання співпрацю з НАТО в режимі закону України про національну безпеку в чинній редакції, в редакції сьогоднішнього числа, то чинна редакція говорить про різні етапи (там переліковуються) – і етап Плану дій, і етап Інтенсивного діалогу, і етап приєднання до Плану дій відносно членства, включаючи кінцеву мету – членство в НАТО.

– Про референдум в цьому пункті йдеться. Але мова йде про те, що це консультативний референдум – як і будь-який референдум в Україні, відповідно до Конституції, він носить консультативний характер. Тому формулювання не «за результатами референдуму», а «за наслідками референдуму приймається кінцеве рішення».

– Ні, не зміни. Один пункт, одна частина цього пункту говорить про те, що для всіх політичних сил, які підписали цей Універсал, є дійсною політика, яку вони поділяють. Це політика, яка передбачена законом, за який проголосував 361 народний депутат – Закон «Про основи національної безпеки України». І цей закон передбачає весь шлях до членства. Тобто більш повного документа в нас не існує, який би формулював наш режим співпраці з НАТО.

Але з іншої сторони прийнята до уваги і інша апеляція. Почекайте, це політики так думають, а як думає нація? Може, тут є якісь розходження? Добре, тоді давайте кінцеве рішення по вступу хай завжди залишиться за нацією. І тому появилася тема референдуму, про яку я сказав, здається, чи в Таллінні, чи в Ризі кілька місяців тому. Це як компроміс був – ви знаєте, жодна країна не вступала в НАТО через референдум – але цей компроміс для того, щоб якось вийти із цієї ситуації, щоб ми не залишалися на тому, що ми закінчуємо зараз один план взаємодії з НАТО, і ми обриваємося по програмі, у нас далі немає перспективи. Щоб відкрити цю перспективу, треба було йти на цей компроміс.

– Я хотів почати з того, що подивіться яка певна парадоксальність українських виборів. Закінчились вибори. З одної сторони, по суті 50 відсотків людей підтримали одну політичну силу, 50 відсотків людей підтримали іншу політичну силу. Як діяти політикам? Робити дві посади прем’єр-міністра, дві посади Голови Верховної Ради? Тобто як найти відповідь? Це ж не арифметика, пополам нічого не розріжеш.

І тут виникає відчуття: якщо ми йдемо дорогою побудови на одному центрі системи влади, у когось буде враження, що хтось когось переміг. Уявімо собі, що помаранчева коаліція поставила свого прем’єра, всю вертикаль розбудувала, – складається відчуття на Сході України, що тут щось несправедливо, так не може бути. Відчуття сторони, яка має багато амбіцій, яка має багато видів на вирішення долі України, і вона не допущена до влади. І зворотно, от уявімо собі, що одна сторона, з іншого боку формує ту саму вертикаль. Як сприймає інша частина? Не тільки навіть партійна, але на громадському рівні. І тут я багато разів своїм колегам говорив: тут арифметикою апелювати не можна. Ми повинні зараз стати трохи мудріші.

Ми зараз повинні показати, що політики можуть на півкорпуса виходити і пропонувати модель, яка дійсно може зв’язати дві України. Показати приклад нації. Я переконаний, ніхто на Сході погано не думає про тих людей, які живуть на Заході. І навпаки. Але не треба вибори робити штучним бар’єром у стосунках. Що політики одні відвертаються від політиків інших. І тоді, коли ідея виникла, що цю арифметику можна подолати тільки через концепцію круглого столу, спільних цілей, і давайте подивимося, можливо ми не такі різні? Можливо ми давайте у щось повіримо. Можливо давайте щось простимо. Можливо давайте винесемо за дужки і не будемо декілька років згадувати те, що нас роз’єднує, хай воно побуде там...

Якийсь треба було пошукати спосіб, коли б не тільки на протиріччях формувати і стосунки, а навпаки, змінити модель. Я думаю, ця домінуюча ідея, що все-таки схід і захід – ми мусимо сісти, ми мусимо сісти за круглий стіл і говорити про концепцію цього єднання. Чимось поступилися одні, чимось поступилися інші, вийшли на якусь платформу, заявили, що ми – українці, ми об’єднуємо націю, ми об’єднуємо обидва береги Дніпра, ми ні на кого навмисно не влаштовуємо акценти тої чи іншої політики, яка б дискредитувала чи когось та принижувала.

Іншими словами, давайте покажемо, що політична еліта дає приклад нації, як виходити на консолідацію і порозуміння. І той діалог, який відбувся в останні два тижні, я думаю, якраз нас і привів до того, що Україна сьогодні, можливо, вперше отримала шанс, коли вона скаже: знаєте, у нас є речі, які залишать у минулому проблеми, які до цього розколювали Україну: чи то по мові, чи то по церкві. Переконаний, – це ми не відобразили в Універсалі, але й по історії, і будемо ми говорити і про воїнів УПА, і про воїнів Великої вітчизняної війни, і знайдемо гуманітарне порозуміння між цими легендарними людьми.

Наша мета була – знайти формулу, як об’єднати країну. Для мене це суть. Я думаю, що всі інші інструменти – вони просто нецікаві. Робити посилення на факторах, які роз’єднують, але казати, що це є правда з однієї сторони, і тільки нею треба керуватися – це, значить було б продовжувати той дух, який особливо останні два роки був для України дуже полярним і дуже потрясаючим. Я – Президент усієї України. Я не хочу представляти якийсь регіон чи якусь окрему територію.

Я поважаю слово виборця і його вибір, голос, незалежно від того, де він проживає, незалежно від того, яку політичну силу він підтримав. Хай я не поділяю погляди тої політичної сили, я не розумію, чому вона в українському політикумі, але це вибір не мій. Це вибір виборця. І тому, коли я думаю, приблизно ми виходимо на такий формат відносин до проблем, ми ще раз засвідчуємо, що політики роблять дуже добре свою справу. Вони консолідують націю, вони не чинять речі, які формують розколи. Це ми й добилися через Універсал.

– Розв’язані. Крапка.