Ставки для розведення риби треба здавати в оренду за символічну плату – Асоціація рибалок України

Вітчизняні водойми для риборозведення слід надавати в оренду за символічну плату, а підприємців, які займаються цією галуззю, звільняти від сплати податків на довгостроковий термін.

Закон «Про аквакультуру» сьогодні рамочний та потребує низки змін та доповнень. Щоб зробити рибну галузь України інвестиційно привабливою, потрібно будувати систему нормативно-дозвільних документів для рибницької діяльності, оренди водойм для риборозведення та контролю за їх використанням за прикладом країн, які є сьогодні світовими лідерами у риборозведенні.

Про це розповів Олександр Чистяков, голова Асоціації рибалок України.

– Потрібно створити робочу групу з доопрацювання Закону «Про аквакультуру» – із залученням до неї вчених, юристів, економістів, представників профільних відомств, громадськості. Цей Закон повинен стати настільною книгою для кожного вітчизняного рибовода. Завданням групи має стати розробка умов, які дадуть поштовх розвитку рибництва в країні. Не останню роль в цьому грає спрощення процедури отримання в оренду водойм, яка на сьогодні дуже складна та забюрократизована. Також треба прописати прозорі та зрозумілі, але в той же час жорсткі контрольні функції держави, щоб максимально не допустити нецільового та недбайливого ставлення до самих водойм та земель водного фонду, а також забезпечити здійснення постійного моніторингу стану природного середовища. Під час доопрацювання має враховуватись думка місцевих рад, на балансі яких перебувають призначені для риборозведення водойми, – сказав Олександр Чистяков.

За його словами, вкладені в аквакультуру гроші очікувано почнуть повертатися через чотири-п’ять років, тому для стимулювання розвитку рибницької галузі варто віддавати в оренду водойми для риборозведення за символічну плату та звільняти рибоводні підприємства від сплати податків мінімум на п’ять років.

– Рибу розводити – це кропітка праця, вкладені сьогодні гроші почнуть повертатися років через чотири, а то й більше, – наголосив голова Асоціації рибалок України.

Потенціал водойм нашої країни використовується сьогодні вкрай незадовільно. З 1,3 млн. гектарів прісноводної водної гладі, яку має Україна, придатні для риборозведення приблизно 250 тис. га, але з них тільки близько 60 % використовується на підставі більш-менш зрозумілих документів. Всі інші водойми використовують з незрозумілою метою.

– Сьогодні на полицях наших магазинів 85 % складає імпортна рибна продукція і лише 15 % – вітчизняного виробництва. Такий стан справ починає загрожувати продуктовій безпеці країни в цьому сегменті. Для того, щоб збільшити обсяг рибного продукту вітчизняного виробництва, необхідно розвивати власне рибництво – аква- та марикультуру. Для цього у нас все є! Величезні водні простори, а так само висококласні фахівці світового рівня. Однією з найбільш фундаментальних шкіл рибництва в світі вважається Українська школа колишнього СРСР. Але протягом останніх десятиліть українські фахівці від своєї незатребуваності на Батьківщині, а також від втоми і відчаю через чиновницькі побори почали шукати собі щастя за межами країни. Українські рибоводи активно брали участь своїми знаннями і працею в становленні рибних галузей ряду країн – В’єтнаму, Лаосу, Китаю, Арабських Еміратів. Сьогодні працюють і в Африці. Українські програми дозволили Польщі вийти на перше місце в Європі з вирощування коропа. Так само наші рибоводи в Ізраїльській пустелі допомогли виростити стільки риби, що це дозволило повністю наситити внутрішній ринок цієї країни, а в 2014 році вивело Ізраїль на третє місце в світі з виробництва червоної ікри. Програми та досвід українських рибоводів допомогли Румунії вийти на перше місце в світі з розведення білуги. Цю низку «вітчизняних» досягнень можна продовжувати. Всюди використовують досвід та знання наших іхтіологів і рибоводів, а вдома вони нікому не потрібні, – вважають в Асоціації рибалок України.

Для того щоб підняти рибництво у нас в країні необхідні сміливі, революційні рішення. Напівмірами нічого не добитися. І благо, що приклад є з кого брати. Потрібно на українські водойми перенести досвід країн, які за короткий проміжок часу вийшли на передові позиції в світі.

Статистика невблаганна! Якщо порівняти обсяги водних живих ресурсів, вирощених у Китаї, який вважається світовим лідером з аква- і марикультури, з досягненнями наших рибних господарств, то картина явно не на нашу користь… Китай у 2016 році виростив 45 млн. тонн риби, Україна ж з її величезним водним потенціалом – в дві з половиною тисяч разів менше риби, всього 22 тис. тонн. Орієнтир є. Нам є до чого прагнути!

Гальмує розвиток рибництва у нас в країні непомірно високі орендні ставки за землі водного фонду, які встановлюють місцеві ради. Часом доходить до абсурду, землю на дні ставка оцінюють значно дорожче, ніж орну землю. Не можна забувати, що з полів урожай збирають щороку, а для того, щоб виростити товарну рибу, потрібно мінімум два-три роки кропіткої роботи.

Ще один фактор, який піднімає ціну на рибну продукцію, – це дорожнеча кормів, за своєю ціною вони не доступні для більшості фермерів. Кілограм комбікорму сьогодні коштує в середньому 8 грн. Для того, щоб короп набрав массу в 1 кілограм, йому потрібно з’їсти 3-4 кг корму. Це з самого початку робить його собівартість дуже високою.

У разі ж відмови від годування риби дорогими кормами, значно втрачається рибопродуктивність. Вона у нас і так найнижча в Європі. При інтенсивному риборозведенні європейська норма становить більше 30 центнерів з гектара, в Україні ж фактичний середній показник – 3-4 центнера з га, тобто, майже вдесятеро менший. Всі ці фактори повисають “мертвим тягарем” на ногах рибоводних фермерських господарств, не дозволяючи їм виростити дешевий, якісний рибний продукт власного виробництва. Звідки ж візьметься доступна за ціною риба на наших прилавках?

Асортимент теж не великий – в основному в Україні вирощують коропа, товстолоба та білого амура, усі інші види риб – у незначній кількості, хоча сучасна наука з риборозведення дозволяє вирощувати велику різноманітність видів риби, водоростей і молюсків. На сьогодні наша морська акваторія зовсім не використовується для риборозведення, що є неприпустимим.

Чому не розвивається рибництво у нас в країні? На то є свої об’єктивні та суб’єктивні причини. Неврегульованість правових норм, невизначеність правил гри, безгосподарність і безвідповідальність однаково болісно позначаються на діяльності як державних, так і приватних підприємств. Але перше місце, поза всяким сумнівом, займає корупція на всіх рівнях, яка набуває національну характерну рису наших чиновників. Без виконання “певних” чиновницьких умов фермеру дуже тяжко взяти в оренду водойму для риборозведення. Ось і виходить, що багато водойм розібрали можновладці і використовують їх не за призначенням.

Незважаючи на труднощі рибницькі господарства в країні працюють. У внутрішніх вітчизняних водоймах найбільший обсяг риби та інших водних біоресурсів одержано підприємствами Одеської (12 % від загального обсягу по Україні), Черкаської (11 %), Донецької (8 %), Миколаївської (7 %), Херсонської та Сумської (по 6 %), Вінницької та Дніпропетровської (по 5 %) областей.

– Щоб зберегти вітчизняну рибну галузь, необхідно її переформувати, зробивши особливий акцент на розвиток аква- та марикультури. Тим паче, що це відповідає світовим тенденціям, – каже Олександр Чистяков, – Авторитетна сільськогосподарська організація ООН (ФАО) закликає до розвитку рибництва. Згідно з її Програмою до 2020 р. споживчий кошик населення планети на 65 % буде поповнюватися рибою, вирощеної в аква- або марикультурі, і тільки 35 % будуть забезпечуватися надходженнями від вилову із дикої природи.

При раціональному, цивілізованому використанні вітчизняних водойм Україна має стати Європейською Рибницею!

nk-online.tv