Демографічна ситуація, що склалася в Україні, цілком обґрунтовано викликає занепокоєння як владних структур, так і широких верств суспільства. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і стрімке падіння народжуваності, від'ємне сальдо міграції – стали характерними ознаками демографічних процесів останнього десятиліття і дають підстави кваліфікувати їх як ознаки демографічної кризи.

Причини цього мають історичне коріння і накопичувались протягом тривалого часу. Перша і Друга світові війни, три голодомори (1921, 1932 – 1933, 1947), форсована індустріалізація, примусова колективізація, масові репресії 1930-1950-х років, Чорнобильська катастрофа, затяжна системна криза 1990-х років вкрай негативно вплинули на природний процес демографічної еволюції, призвели до помітних деформацій вікової структури населення, передчасної смерті за період з початку минулого століття близько 16 мільйонів осіб. У поєднанні зі зниженням народжуваності ще з початку 1960-х років минулого століття це обумовило вичерпання демографічного потенціалу, що врешті-решт призвело до високого рівня старіння і депопуляції. Так, наприклад, у 1990 році загальна чисельність населення України у порівнянні з 1960 роком зросла з 42,1 млн. осіб до 51, 9 млн., тоді як щорічний природний приріст за цей же час зменшився з 593,0 тис. до 26,6 тис. осіб.

Сучасна демографічна криза в Україні не є суто українським феноменом, її причини обумовлені й загальноцивілізаційними тенденціями зміни способу життя і відтворення населення, притаманними розвинутим країнам, що здійснили основні фази демографічної революції у ХХ столітті. Але суто українською особливістю є те, що демографічні процеси у нашій країні перебували під значним негативним впливом економічної кризи 1990-х років, що суттєво прискорило наростання негативної демографічної динаміки.

Серед глобальних чинників скорочення чисельності населення головним є, безумовно, низький рівень народжуваності.

Аналіз рівнів та тенденцій смертності населення України дає можливість виокремити кризові явища – це, передусім, невиправдано висока смертність від нещасних випадків та від захворювань, які світова медицина вже давно і успішно лікує.

Вплив міграційних переміщень на демографічну ситуацію реалізується через зміни загальної чисельності населення, його структури (за віком, статтю, етнічною приналежністю, рівнем освіти тощо), репродуктивною поведінкою (через зміну етнічного та статево-вікового складу населення). Так, хоча сальдо обміну населення України (різниця між кількістю прибулого та вибулого населення) з іншими республіками СРСР впродовж 1959-1989 років не перевищувало плюс-мінус 100 тисяч осіб на рік, міжреспубліканські міграції негативно впливали на якісний склад населення.

Загальна чисельність населення України упродовж повоєнних років постійно змінювалось: 41,9 млн. мешканців зафіксував перепис 1959 року, 47,1 млн. – перепис 1970 року, 49,8 млн. – перепис 1979 року і 51,7 млн. – 1989 року. Максимальну чисельність населення було зафіксовано в Україні на початку 1993 року – 52,2 млн. осіб. Під впливом змін в природному та механічному русі населення, які були вказані вище, розпочалося скорочення населення. За даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 року в Україні проживало 48,5 млн. осіб. За оцінкою, станом на 1 червня в Україні мешкає 47,1 млн. осіб.

Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною і несприятливою. Відсутні об'єктивні підстави для призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики мають спрямовуватись передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акценти варто робити не лише на кількісних, а й на якісних параметрах демографічного відтворення. Необхідно сконцентрувати зусилля на розв'язанні поточних і стратегічних завдань – економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисті сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового травматизму, популяризації здорового способу життя (зниженні масштабів паління, особливо серед молоді, формуванні культури вживання алкогольних напоїв), забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підгрунтям для переходу до оптимального режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

Источник Ukrstat