Шановні присутні!

 

Шановна українська громадо!

 

Моє відчуття є те, що ми переживаємо дивний, прекрасний час української історії, українського буття. Він багатовимірний. Хотілося би, щоб сьогоднішня ініціатива стала започаткуванням того, як усі ми дивимося на українські перспективи: як у цьому буремному складному світі побачити «дорожню карту» України. Як вибороти український інтерес? Як захистити свої позиції внутрішньої і зовнішньої політики? Як вийти на ту тактику, власне кажучи, яка є переможною.

 

Це не є питання навіть ідеології, хоча, безумовно, воно є дуже важливим. Як знайти той тандем, про який пані Віра Нанівська щойно говорила. Ми все це відчуваємо, що консолідоване, солідаризоване суспільство – це суспільство, яке може прийняти виклик і може творити дорогу. Суспільство, яке розшматоване із різних причин, глибоко аналізуючи їх, навіть можна сказати, що воно не є високобоєздатним. Ним легко можна маніпулювати, легко сходити зі стратегічної дороги, переходити до тактичної дискусії.

 

Власне кажучи, мета нашої дискусії, мета нашої полеміки – як інтегрально вийти на розбудову української дороги, українського плану дій. Рік тому українське суспільство вибороло свободу. Думаю, що вона сьогоднішнього дня достатньо і достойно не оцінена. І це не докір, це скоріше нормальне явище. Найголовніше, що суспільство, політичні сили, громадські ініціативи починають дихати демократією, як повітрям, не завважуючи, що воно є критичним. Це є спосіб життя, це норма – говорити те, що ти думаєш. Це нелегка політика, у тому числі для держави. Але я переконаний, що вона дає максимум можливостей, щоб розкрилася кожна суспільна структура, чи мова йде про громадські ініціативи, чи про політичні сили, чи про громадянина. Переконаний, тільки відкрите суспільство дає оптимізацію руху, кращий вибір.

 

Поряд з цим, безумовно тут є нові виклики. Подивіться, будь ласка, навіть на позавчорашній день, коли ми проводили День пам’яті жертв Голодомору. З одного боку, тішишся тим, що суспільство повертається до своїх базових цінностей, повертає собі вибиту пам’ять, приносить у цю тему православний дух. З іншого боку, ми бачимо прояви, коли з нами хочуть говорити мовою 36-37 років, 40-х років: «Та цього не було!» І це є темою для суспільства.

 

Хотілося б, шановні друзі – не в тому плані, щоби когось позбавляти слова – але сьогодні ми вирішуємо ту функцію, яка десятками років була кимсь не проведена. Я переконаний, що суспільний діалог, наприклад, по темі Голодомору, треба було 50 років тому провести, поставити крапку і консолідуватися, солідаризуватися в цій темі, як темі, яка об’єднує націю, як у виклику, який прийнятий нацією.

 

Нічого жахливого в цьому немає, ми зробимо цю роботу. Але апелюю до вас із закликом: подивіться, скільки залишається викликів, які в цьому суспільстві не обговорені.

 

Нічого жахливого в цьому немає, ми зробимо цю роботу. Але апелюю до вас із закликом: подивіться, скільки залишається викликів, які в цьому суспільстві не обговорені, по яких існують досить полярні суспільні розчарування, полярні підходи. Чи це пов’язано з історією, чи з інтеграцією, з міжконфесійними відносинами, оборонною політикою України, чи зі Сходом і Заходом. Шановні друзі, ми можемо набрати надзвичайно багато тем як для країни, яка живе в третьому тисячолітті, які, на жаль, ще носять дискусійний характер. І я переконаний, що тільки погляд очі-в-очі, дискусія пряма, неодноразова, десятки круглих столів можуть принести відповідь на те, хто ми є, яку політику ми вибудовуємо, як сриймати той чи інший планетарний виклик.

 

Тому я надзвичайно тішуся, що ми таку розмову започатковуємо. Безумовно, в основі цієї дискусії завжди буде людина. Мета дискусії - як вийти на ті стандарти, що формують велич людини, які піднімають нас із того рівня, де ми зараз перебуваємо. Тобто пошук стандартів, формування плану дій до досягнень цих стандартів – це є основна мета сьогоднішнього зібрання і подібних зібрань. Звичайно, в цій площині існує маса вимірів, починаючи від політичного, економічного, гуманітарного, правового, безпекового і.т.д. Переконаний, що ми цю дорогу пройдемо. Я з нетерпінням чекаю результатів нашої сьогоднішньої дискусії.

 

І коли ми говоримо про план дій, безумовно ми говоримо про тактичну сторону цього плану – як ми формуємо сьогоднішній день, що сьогодні є правильно, що неправильно. Другий вимір – це середньострокова перспектива, як ми бачимо візію України на найближчі п’ять років.

 

Потреба цієї дискусії очевидна навіть з огляду на те, що коли ми беремо невеличкий, тактичний проміжок часу, подивіться, скільки існує сьогодні полемік довкола тих питань, яких, переконаний, давно не було би в суспільстві, державі, яка відкрита до формування публічної політики. У нас вони існують. Як для прикладу, візьму історію поточного року.

 

Молодій владі ще не виповнилося 10 місяців. Мета цих десяти місяців була сформувати концепцію року і зробити візію на середню перспективу – як ми починаємо 2006 рік, як рік початку базових змін. Революція, шановні друзі, дала скоріше навіть не зміни, а дала право, акцепт до змін в кожному секторі державного чи громадського управління. І коли дивитися на політику 2005 року, всім зрозуміло, що після того, як розійшовся Майдан, перше бажання влади – якомога швидше прийти, прибігти до тих людей, які стояли на Майдані, і принести через результати нової політики блага, які б засвідчили, що демократія приносить конкретну, вибачте на цьому слові, навіть матеріальну вигоду країні, яка ступила на цей шлях. Що демократія – це матеріальна категорія, що це не тільки словесно, тому що демократія передбачає відкриту конкуренцію, публічні державні рішення, відкритий ринок, якщо ми говоримо про економічний блок, чесну приватизацію, зміну відносин влади з бізнесом у частині фіскальних відносин.

 

Адже ми прийняли країну, у якій 53% ВВП виробляється в тіні. За одну ніч ці відносини не зміниш, але розуміємо, друзі, перед нами стоїть питання навіть не в тому, як у перші місяці дати динаміку росту. А питання скоріше в тому стоїть, як у перші місяці закласти нову філософію відносин.

 

Усі ми добре розуміємо, що не змінюючи економіку росту, змінивши тільки легальні фіскальні відносини між владою і бізнесом, ми можемо отримати другий бюджет країни. В чому феномен цього року, коли на 71% ми маємо надходжень до бюджету більше, ніж у попередньому році? Не від росту промислового чи сільськогосподарського виробництва, вибачте, не від росту ВВП – він мав абсолютне падіння в одному місяці – а від того, що економіка, особливо відносини бізнесу з владою, почали змінюватися.

 

Ми провели три круглих столи, в тому числі в цьому приміщенні, з національним бізнесом. Я провів багато зустрічей з малим і середнім бізнесом, великим бізнесом у пошуках того, як вийти на цю модель, особливо, починаючи з 2006 року. Ця політика принесла успіх, коли ми на сьогодні маємо на 72% більше бюджетних надходжень, коли по всій Україні тільки три бюджети не закриваються за планом, по виконанню плану, я сказав би, ми отримали нову якість відносин.

 

Але з іншого боку, ми ж не можемо забути, друзі, що з 8,9 тисяч регуляторних актів, які формують так званий український ринок, чотири з лишніх тисячі не відповідають узагалі вимогам вільного ринку, не відповідають умовам конкуренції. Ці акти, які прийняті на всіх рівнях, починаючи від 66 указів Президента, які ускладнюють роботу бізнесу, закінчуючи 150 постановами Уряду, 250 законами і більше 4 тисяч нормативних актів регіональної влади. Це виклик, який існує сьогодні конкретно перед нами. Не зробивши цього, друзі, ми можемо говорити годинами про привабливість інвестиційного клімату України, але сюди жоден із серйозних інвесторів не приїде, тому що ввійти при такій процедурі в український бізнес у десятки разів складніше, ніж у Польщі, Литві, Латвії чи Туреччині. І тому при виборі, куди треба йти, до цього часу дуже багато вибирали не Україну.

 

Я повторюю, можливо, це нецікава вже інформація, але пройти 34 етапи виділення земельної ділянки, починаючи від будь-якої сільської ради в Україні, закінчуючи містом-героєм Києвом, теоретично неможливо, мені здається. Треба, щоби паралельно йшла корупція, хабарі – на всіх рівнях. Тоді ти можеш отримати земельну ділянку, можливо, за рік.

 

Ми окремо говорили, друзі, про таку проблему як корупція. Переш, що хочеться сказати, дивна річ – Помаранчева революція корупцію не привела. Помаранчева революція її викрила, як майже 15 років від перших до останніх кабінетів у цій системі державної влади творилася корупція. Але про це майже ніхто не говорив. Це було не прийнято говорити в ЗМІ, це не вважалося хорошим політичним тоном. Ми жили, як кокони, у своєму світі і казали: та це наш хрест, куди ти дінешся без цієї корупції, так повинно бути.

 

Коли відбулася Помаранчева революція, вона поставила на поверхню найчутливіші, можливо, навіть незначні речі, але вона їх поставила у весь зріст і сказала, що це проблема, можливо, номер один у цьому суспільстві. Якщо влада чесно не навчиться слугувати нації, в цій країні перспектив немає – ні економічних, ні гуманітарних, ні інвестиційних.

 

І знову як виклик, друзі, а як ми сприймаємо тему боротьби з корупцією? Одна частина політичних сил перейшла на спекуляцію. І цим можна спекулювати. Недовго, правда, але можна, набирати гарячі очки. Друга частина пояснює: друзі, кожна країна переживала те, що ми називаємо корупцією. Німеччина, Франція, Голландія, Польща, Литва, Росія. До речі, за рівнем корупції ми стоїмо на одній планці з Білорусією і Росією. Перед нами Вірменія.

 

Але говорячи про це зло, про цю проблему, я би не хотів, щоб у нас, особливо політиків, опускалися руки. Це тема порядку денного, тема, яка вирішується протягом одного дня. І ми говоримо про наше бачення, як боротися з цим злом.

 

Перше, скоріше за все рефлекторне. Можливо, давайте змінимо людей, які представляють обличчя влади. Чи в моєму Недригайлівському районі, чи в моєму селі Хоружівка, чи в моїй Сумській області, чи по відомствах. Щоб просто прийшли інші люди, які б не брали хабарів, для яких мораль, можливо, є фундаментальним законом і сильнішим від тих ще, можливо, ненаписаних законів, яких у цій країні немає. Людина, яку духовність і мораль зупинить на передньому рубежі на відміну від тих людей від влади, у яких цього морального і духовного світу не було. Ми замінюємо тисячі людей.

 

По деяких каналах ідуть коментарі: а як ця влада збирається робити, якщо вона податкову стовідсотково замінила на рівнях керівників районних чи обласних структур. Друзі, а як по-іншому чинити, щоби не отримувати в спину жала, що це ті люди, які брали хабарі? Тому перша логіка була, давайте ми приведемо до влади тих людей, яких акцептував Майдан.

 

Не завжди попадаємо в «десятку». Але це нормально, друзі. Це скоріше правило, що частина людей, які прийшли, скоріше за все відійдуть через друге коло. Певна частина, менша, звичайно. Можливо, комусь і третє коло треба давати.

 

Другий етап у темі корупції. Тільки ми змінили обличчя влади, ми кажемо: другий спосіб, який радикально може змінити становище чиновника – це ревізія його функцій. Чому таке втручання службовця в організацію нашого життя? Вибачте, я великих державних таємниць не буду говорити, але чому в цій країні півмільйона людей стоїть під рушницею, яка в цьому потреба? Вибачте, я не буду відкривати великих секретів, але чому та чи інша державна структура в десятки разів більша, ніж аналогічні структури Німеччини, Франції чи Великої Британії? І до речі, ці функції не гірше виконуються, ніж українські.

 

Чому ми маємо таку глибину проникнення чиновника в державну функцію, що без нього ми не можемо розпочати в бізнесі жоден робочий день? Чому таке адміністрування залишається? Чи не є це основою для хабарництва? Адже якщо є функція, навіть якщо вона надумана, то буде кабінет і буде чиновник. І довкола цієї функції буде пожежник, санлікар, ветлікар, податківець чи будь-хто творити видимість того, що без нього країна не починає день. Тому ми провели декілька законів Верховної Ради, мета яких за півроку змінити регуляторне поле України, не спокушати чиновника.

 

Третя позиція – це глибоко корумпована судова і прокурорська система, яка формується за своїми канонами, яка має укорінені зв’язки. Я думаю, що багато з вас знають найсправедливіші українські суди, починаючи від Мукачівського, Шевченківського і закінчуючи ще двома-трьома десятками. Ми ж це добре, люди, знаємо, що відбувається в цих судах, як формуються рішення.

 

Прес-служба Президента України