Що спільного між Ющенком та Качинським, чи між розчаруванням українського суспільства у помаранчевих політиках та польського - у Солідарності. Про це розмова з польським публіцистом, аналітиком "Газети Виборчої" Мартіном Войцеховським.

- Мені здається, що Європа не дуже звертає увагу на українсько-російські суперечки. Винятком був газовий конфлікт. Мені здається, що в інформаційному плані Україна виграла газову суперечку: влади європейських країн займали врівноважену позицію, не висловлювалися однозначно, хто правий.

Однак симпатія європейської преси була цілком на українському боці. Це був другий такий момент з початку помаранчевої революції, коли Україна була присутня в європейській пресі у дуже позитивному контексті. Журналісти всіх найбільших британських, німецьких, французьких, польських газет вважали, що саме Україна є жертвою газової кризи, а Росія використовує ситуацію для відновлення впливу в Україні.

Якщо ж йдеться про інші суперечки - базування ЧФ, війни економічні - то, щиро кажучи поза експертами, які цікавляться східною політикою, ніхто на це не звертає уваги в Європі. На мою думку, Україна могла використати ці суперечки на свою користь проваджуючи ефективну інформаційну політику, відкриту до ЗМІ. Не секрет, що для журналістів Москва завжди буде більш значущим місцем, ніж Київ - в Москві найбільші видання мають своїх кореспондентів, натомість Київ має свої переваги: відомо, що Росія інформаційну політику використовує до маніпуляцій, продаючи таким чином "свою правду". Натомість Київ після помаранчевої революції має шанси провадити інформаційну політику відкрито, щиро. І таким чином переконати журналістів, що на його боці є правда.

- Аргументи на користь України полягають в тому, що країна є демократичною, є свобода слова. Під цим кутом зору зміни в країні є колосальними. Безумовно, для політиків Європи тестом будуть вибори до парламенту України. Найважливіше, як проходитиме кампанія, і чи визнають ці вибори демократичними, прозорими.

Водночас, я розумію, чому люди в Україні такі розчаровані. Кожен хотів би, щоб в країні було якнайкраще, і щоб це сталося якнайшвидше, враховуючи передвиборчі обіцянки політиків і очікування людей. У Польщі була дуже схожа ситуація на початку 90-х років. Також люди дуже швидко розчарувалися в команді політиків, яку об'єднала профспілка "Солідарність".

- Так можна сказати, що це було однією з причин, чому Валенса програв у 1995 році. Між іншим тому партії, які вийшли з "Солідарності" втратили владу у Польщі 1993 року. Але з Польщею нічого поганого не сталося. Країна розвивалася. Це процеси довготривалі. І я маю надію, що Україна також успішно подолає цей шлях трансформацій.

- З цим просто треба боротися. Я був під враженням того як Ющенко повівся щодо журналіста Української правди влітку минулого року, коментуючи поведінку свого сина. Це був скандал. Але я пам'ятаю також, що Ющенко за це просив вибачення. Тобто протест українських журналістів проти такої поведінки Президента був успішним.

Треба боротися, тиснути на владу, щоб вона не поводилася таким чином. І дуже добре, що в Україні є можливості для цього, ніхто не забороняє. Адже кожна влада, навіть у найдемократичнішій країні, має тенденцію псуватися, запроваджувати власні правила гри. А роль журналістів - критикувати і тиснути на владу. Сподіваюся, що в Україні на сьогодні це можливо.

- Це пов'язано з тим, як ми оцінюємо поведінку Тимошенко, її програму. Вона приваблює тим, що має рацію у багатьох питаннях і звертає увагу на важливі явища, однак Тимошенко є політиком з легким популістським відтінком, що відображається в її виборчій програмі. Там є слушні речі, але є й абсурдні. Наприклад, вона обіцяє відміну ПДВ, чи дешеві кредити для бізнесу на рівні 5%, коли річна інфляція в Україні сягає рівня 10%. Треба казати, що це просто неможливо. Може тому Тимошенко трактують у Польщі трохи несерйозно, бо всі розуміють, що вона обіцяє щось неможливе. Подібна ситуація була, коли вона була прем'єром.

Натомість Ющенка у Польщі вважають серйозним політиком, людиною, яка розуміє, що таке держава, якими є реалії європейської політики. А Тимошенко справляє враження політика, який не зовсім розуміє, якою є європейська політика, використовує популізм, але не розуміє, що цей популізм мусить мати певні межи, інакше, це смішно.

- Так, я вважаю, що Качинський був героєм популізму під час виборів у Польщі. І це дуже не подобається польським мас-медіа. Він став президентом Польщі завдяки тому, що мобілізував так званий протестний електорат, яким раніше ніхто не опікувався, бо ніхто з політиків не міг до цього електорату достукатися. Качинський зміг це зробити завдяки обіцянкам щодо соціальних гарантій, зниження податків.

Але загалом популізм має короткі ноги. Гадаю, що якщо Тимошенко і зможе повторити успіх Качинського на виборах в Україні, думаю, що її виборці досить швидко розчаруються.

- Не йдеться про те, що Європа не буде критикувати Ющенка. Завжди буде критикувати Ющенка, якщо він зробить щось, що суперечитиме європейським, демократичним цінностям. Натомість зрозумілим є те, що цей вал завдань, перед яким стоїть Україна, надто великий і його не вдасться швидко здійснити. І першим доказом, що в Україні є демократична політична система, стануть вибори. Другим стане те, як буде впроваджена конституційна реформа, як відбудеться формування уряду - чи спокійно, стабільно, чи це призведе до певної кризи в державі.

- Він має на це право. Він хоче винести її на референдум. І це нормально. У Польщі брати Качинські також йшли на вибори з гаслом Четвертої Жечі Посполитої та нової конституції. Це вміщується в демократичні рамки. Зрештою, нинішня українська Конституція має вади, має суперечності.

І можливо треба розпочати роботу над новим документом. Але знову ж таки мають відбутися дебати, якою має бути конституція, яка система є кращою для України. Це не має бути документ, який написано на коліні протягом однієї ночі. Але в самому факті того, що Ющенко хоче впровадження нової конституції, я не бачу жодної загрози для демократії.

- Не думаю. Гадаю, не буде жодних проблем. Відомо, що Качинський - цілком інша особистість. Кваснєвський був відкритий, комунікативний. Качинському не вдається створювати таке позитивне враження у мас-медіа, як вдавалося Кваснєвському - бути хлопцем, якого всі люблять. Але у неофіційній обстановці Качинський є дуже приємним, дотепним співрозмовником.

До того ж з ідеологічної точки зору Качинський значно ближчий Ющенку, ніж Кваснєвський, бо Кваснєвський є лівим політиком, соціал-демократом. Натомість Качинський є консервативно-ліберальним політиком, ближчим за політичними поглядами до Ющенка. Думаю, що вони, коли зустрінуться в Україні наприкінці лютого, матимуть шанси налагодити не гірші стосунки, ніж були між Ющенком та Кваснєвським. Звичайно, не буде такого тріскання по плечах, усміхів, але гадаю, що буде дуже добра співпраця.

І напевно нічого не зміниться в сенсі ставлення Польщі до України - Качинський так само є відкритим до України, вважає Україну пріоритетом польської зовнішньої політики. Зміна влади в Польщі минулого року не призведе до погіршення у двосторонніх відносинах. Певні моменти може лише поліпшити.

"ProEUROPA"