У Молдово-придністровському протистоянні Росія стала на бік Придністров’я. Своєю чергою Євросоюз та Сполучені Штати більше симпатизують офіційному Кишиневу. Україна у даному конфлікті традиційно вважалася нейтральною та претендувала на статус рефері.

Але останні кроки в бік наведення ладу змусили деяких спостерігачів говорити, що на Київ тиснули ззовні. Чи здатний український політичний істеблішмент ухвалювати рішення і вести власну політику без вказівок так званих стратегічних партнерів? Відразу після здобуття незалежності в Україні стали перейматися математичним поняттям – вектор. Якщо раніше усі просувалися в одному напрямку – до світлого майбутнього, то тепер таких напрямків було аж три. Питання було не з простих – з ким дружити стратегічно, а з ким помірно – з Росією, Євросоюзом чи Сполученими Штатами.

У шкільних підручниках з новітньої історії, за якими учні навчалися наприкінці дев’яностих, урочисто проголошувалося: Україна сповідує багатовекторну зовнішню політику. На початку 2005 року голова виборчої кампанії Ющенка, а потім і його секретаріату Олександр Зінченко заявив: багатовекторність українських зовнішніх взаємин канула у Лету. Тепер офіційний курс єдиний – усі на Брюссель. Росіяни образилися, підняли вартість газу, та ще й не хочуть їсти наш сир і пити наше молоко.

Георгій Крючков, нардеп: «При определении внешнего курса нашей страны, выстраивание наших отношений с Россией это не просто составная часть этого процесса – это сердцевина этой работы. Это было так, когда мы называли нашу политику многосекторной и сейчас, когда усиленно навязывается один только вектор». Схилити Україну на свій бік намагаються і Захід, і Росія. При цьому часом не гребують і відвертим шантажем. Як це було цього тижня на конференції Інституту країн СНД у Києві.

Сергій Марков, російський політолог: «На выборах будет две коалиции – коалиция НАТО и ЕЭП. А можно назвать так – коалиция высоких цен на газ и коалиция средних цен на газ. Высокие, в случае НАТО, будут». Українські дипломати на таку заяву відреагували категорично. Володимир Огризко, перший заступник голови МЗС: «Цей печерний шовінізм викликає спокійну реакцію. А це сміх. Сміх в залі. Ми його сьогодні вже чули». Водночас українській владі тепер закидають інший перегин – надмірне прагнення сподобатися Брюсселю та Вашингтону. Зокрема, спробами економічного тиску на Придністров’я.

Дмитро Левусь, Центр досліджень проблем громадянського суспільства: «В Україні вже народилося таке покоління політиків, яке не потребує прямої вказівки. Але яке таки діє у напрямку потрібному ЄС чи США». Оглядачі все частіше констатують – Україна велика країна з великим потенціалом. Тому має достатні підстави диктувати свої правила гри закордонним партнерам. Причому, як східним, так і західним. Водночас, офіційний Київ наважується на це не часто.

Анатолій Кінах, секретар РНБО: «Коли мене запитують, яку політики ми ведемо, чи прозахідну, чи проросійську, відповідь одна – українська влада повинна вести проукраїнську політики, незалежно від напрямку. Тоді у нас буде успіх, тоді нас будуть поважати у світі». Політика – це мистецтво компромісу, кажуть можновладці. У тому числі, компромісу на міждержавному рівні. Коли все, що робить офіційний Київ, базуватиметься на принципах рівності і взаємної вигоди, стане менше спекуляцій на тему стратегічних і другорядних українських партнерів.

"НТН"