Сьогодні Юля може не подобатись. Чи вірніше, розподобатись. Тепер палкі прихильники цієї потужної жінки стають більш поміркованими. Даються взнаки спостереження за Юлією Володимирівною в Раді, та особливо під час Майдану. Надто вона різка і непередбачувана. Як той «хвеєрверк». Проте питання не в симпатіях чи антипатіях. І Юля різка. І можна погодитись з застереженнями, що демократія при Тимошенко і демократія по Ющенко — це дещо різні речі. Але будемо сподіватись, що демократія таки буде. В 30-ті роки в США Франкліна Рузвельта також критикували за відхід від демократії, а активні республіканці були переконані, що він продався комуністам....

Від Юлі також можна всього чекати. Але, як не прикро, при всьому розмаїтті вибору альтернативи наразі нема…

Абсолютно нецікавий і нудний (дарма, що любитель Чехова) пан Єхануров знову і знову виступає зі своїми закликами до праці… Як казав колись один мій однокурсник у Львівському університеті — нехай залізний кінь працює. Ну, може, ще нехай Єхануров йому допомагає…

Така вже нудота ці «нашоукраїнські» політики, що вже диву даєшся, як вони взагалі потрапили в Раду? Хай ще послухають розумника, відповідального за виборчу кампанію Романа Петровича Безсмертного і піднімуть прохідний бар'єр до восьми відсотків, може, взагалі лишаться за межами парламенту. Тоді зможуть реалізувати свою заповітну мрію і працювати скільки душі завгодно: писати програми, наприклад, про будівництво комунізму чи про підготовку вступу до Євросоюзу, а може, чергову територіальну реформу, або пояснювати, як не зрадити Майдан.

Ну треба людям якось вбити час? Нехай працюють.

Едік Лімонов в одному з оповідань жартував, що біла людина перепаскудила увесь кайф від життя всьому світові своїми закликами до праці. У нас цей тягар білої людини взяв на себе Юрій Єхануров.

Звичайно, працювати треба, нікуди від цього не подінешся, доки, звичайно, не заробиш перший мільйон (доларів). Другий можна заробити чесно і навіть про це розповідати. Тоді вже можна закликати до праці інших. Що і робить Юрій Іванович у перервах між засіданнями Кабміну і відриваючись від читання улюбленого «Дяді Вані».

Звичайно, і Юрія Івановича, і Романа Петровича можна зрозуміти: кампанію профукали, а владою ділитися не хочеться. Петро Олексійович Порошенко взагалі вважає, що серед «помаранчевих» ніхто не виграв, але й не програв. І це вже добре.

А ділитися владою таки доведеться. І чергові сорок вісім годин не допоможуть.

Інакше треба домовлятись з Януковичем. А воно наче якось не з руки. І страшно. Як не переконує Роман Петрович, що «вони також українці», навряд чи такий союз сподобається виборцям «Нашої України» або Партії регіонів. І тих, і інших підбере Юлія Володимирівна.

Так що, любі друзі, або знайдете яскравих публічних політиків, здатних грати на рівних з Тимошенко, або треба сходити зі сцени.

І готуватись приєднатися до колег, які вже «здобули долю» поза межами парламенту. І можуть працювати скільки душі заманеться...

Тим часом Юля буде приймати Прекрасні бюджети і будувати взагалі Чудову країну. Це може комусь не подобатись. Як, наприклад, мені. Але принаймні це яскраво. І точно можна сказати, що нудьгувати Юля не дасть нікому. Зате з цими раціоналістами від «Нашої України» та й їхніми колегами із Партії регіонів від нудьги можна буде померти.

А потім буде новий день, нові вибори. Може, з'явиться і достойний суперник для Юлі.

А поки панству з президентської партії залишається лише тягти «кота за хвіст» і вигадувати, як ще на день чи на два потягнути час — ану ж, щось вигорить.

Ну, спробуйте. Потягніть.

Тягнути час, звичайно, можна. Тільки треба це вміти робити і розуміти навіщо. Принаймні поки що виглядає так, що на здоров'я Тимошенко не жаліється, і справді хоче влади, хоче керувати країною. Чого хочуть панове з «регіонів», теж зрозуміло — розділити нерозділене і очолити боротьбу зі злочинністю. А от про що мріють блискучі інтелектуали з «Нашої України» — загадка.

Кажуть, що хочуть працювати.

Ну то хто ж проти?

Автор: Петро БІЛЯН, редактор відділу «Політика»

Газета «ДЕЛО»