Про факти, які спростовують аргументи урядовців і політиків на користь збереження торгівлі з ОРДіЛО. Останні події засвідчили, що представники влади замість того, щоб шукати цілком реальні можливості подолання залежності від «обміну товарами» з окупованими територіями, кинули всі сили, аби переконати суспільство, що це неможливо, дуже дорого й узагалі шкідливо. Аргументи в усіх випадках такі схожі й водночас далекі від реальності, що годі й сумніватися: їх згенерували в оточенні Ахметова. У підсумку вони повинні переконати су­спільство, що в країни немає розумної альтернативи поставкам антрацитового вугілля з ОРДіЛО для теплової електроенергетики й на неї чекають гострий дефіцит струму та масові віялові відключення споживачів, що будь-яке інше вугілля, окрім видобутого на підконтрольних терористам шахтах, призведе до різкого подорожчання струму для споживачів. Як буде показано нижче, жоден із цих аргументів не витримує випробування фактами і є не чим іншим, як відчайдушною спробою найбільшого проросійського олігарха України в обмін на зміцнення «кульгавої більшості» в парламенті зберегти наявні механізми соціально-економічного утримання Україною окупованих РФ територій Донбасу. А відтак і обґрунтувати свою роль у цьому процесі, щоб зберегти чи відновити контроль над активами по той бік лінії розмежування. Чи розуміють надуманість ахметовських «аргументів» ті українські посадовці й політики, які зараз активно взялися їх ретранслювати на всю країну? 

Штучна залежність від антрациту

Передусім залежність української електроенергетики від споживання антрацитового вугілля з окупованих територій є прямим наслідком лобізму інтересів ДТЕК Ахметова посадовцями в Міненерго та Укренерго, які відповідають за формування балансу української енергосистеми. Це було особливо помітно торік, однак проявляється навіть після запровадження режиму так званого надзвичайного стану в українській енергетиці в умовах гострого дефіциту антрацитового вугілля.За даними звітності Міненерго, виробництво всього струму на підконтрольній Україні території у 2016 році лишилося майже на рівні 2015-го (149,6 проти 150,2 млрд кВт•год). При цьому виробництво Енергоатомом зменшилося відразу на 6,68 млрд кВт•год (до 80,95 млрд кВт•год), зокрема на ЗАЕС, що є основним конкурентом антрацитових ТЕС Ахметова, — на 8,28 млрд кВт•год (до 31,02 млрд кВт•год), тоді як на західноукраїнських АЕС лишилося майже таке саме. Натомість обсяг струму, виробленого на ТЕС підконтрольних Україні територій, зріс із 46,56 млрд кВт•год у 2015 році до 49,9 млрд кВт•год. Однак найцікавіше з’ясовується, коли розглянути це зростання в розрізі окремих станцій, які працюють на різних видах вугілля. Так, виробництво струму на ТЕС Західенерго, що працюють на газовому вугіллі, різко зменшилося (із 17,26 до 14,82 млрд кВт•год), як і на Запорізькій ТЕС ДТЕК, що теж працює на ньому (із 5,9 до 5,22 млрд кВт•год). Натомість на двох ТЕС ДТЕК, які використовують вугілля антрацитової групи, Криворізькій та Придніпровській, навпаки, різко зросло (із 4,07 до 7,69 млрд кВт•год). Аналогічна ситуація і на Донбасі. Виробництво на Слов’янській ТЕС (компанію-власника пов’язують із Олександром Януковичем), яка працює на вугіллі антрацитової групи, у 2016-му порівняно з 2015-м збільшилося з 2,35 до 2,99 млрд кВт•год, тоді як на Курахівській, що використовує газове, лишилося незмінним (5,99 проти 5,97 млрд кВт•год; при цьому станція так і не виконала річного завдання 6,12 млрд кВт•год). Аналогічна ситуація і з державною Вуглегірською ТЕС, яка працює на газовому вугіллі й відпустила лише 4,88 млрд кВт•год, тоді як мала 5,52 млрд кВт•год.

Таким чином, сукупно сім розміщених на Південному Сході (Дніпропетровська, Донецька та Харківська області) великих ТЕС і ТЕЦ, які працюють на антрациті, виробили у 2016-му 17,65 млрд кВт•год струму проти 11,05 млрд кВт•год у 2015-му. Хоча відповідні обсяги додаткової генерації могли бути легко заміщені іншими виробниками регіону — тамтешні ТЕС, які працюють на вугіллі газової групи, або недовиконали завдання (Вуглегірська та Курахівська на 0,78 млрд кВт•год), або й зменшили виробіток порівняно з попереднім роком (Запорізька на 0,68 млрд кВт•год). Але найважливіше те, що розміщена в регіоні Запорізька АЕС 2016 року зменшила генерацію струму на 8,28 млрд кВт•год порівняно з 2015-м.Більшість заходів, які передбачені в межах запровадженого починаючи із 17 лютого так званого надзвичайного стану в енергетиці, за відповідального ставлення влади до проблеми мали б бути вжиті давно й на постійній основі. Його головні пункти — робота ТЕС, які використовують антрацитове вугілля, на мінімальній потужності, максимальне завантаження ГЕС та АЕС, а також тих блоків ТЕС, що працюють на газовому вугіллі (яке в надлишку видобувається на підконтрольній території). Дефіцитний в Україні антрацит допустимо спалювати лише тоді, коли в іншому випадку виникають брак потужностей та необхідність віялових відключень. Натомість по факту вже тривалий час він спалювався так, ніби його вдосталь видобувають на підконтрольних Україні, а не зайнятих ворогом територіях.  

Після запровадження режиму надзвичайного стану в енергетиці ситуація нібито стала змінюватися. 18 лютого 2017-го АЕС України виробили 303 млн кВт•год. Хоча це лише 91,2% можливого, однак на тлі тривалої дискримінації атомної енергетики на користь ДТЕК Ахметова такий показник виявився рекордом за 13 років. Проте вже 19 лютого через штучні диспетчерські обмеження, які становили для Енергоатома 0,8 ГВт разової потужності, АЕС недовиробили 18,9 млн кВт•год струму, обмежившись 289,3 млн кВт•год. Далі більше: успіхи перших днів надзвичайного стану почали швидко нівелюватися. Вночі 25 лютого було відімкнено від мережі для виконання диспетчерського графіка обмежень турбогенератор ТГ-3 енергоблока № 2 на Рівненській АЕС і потужність останнього зменшилася до 50%. У результаті вже 26 лютого атомні станції недовиробили 31,8 млн кВт•год електроенергії, а обсяг генерації впав до 273,9 млн кВт•год. Показово, що диспетчерські графіки генерації для Запорізької АЕС, основного конкурента антрацитових ТЕС Ахметова на Південному Сході, у цей час також становили лише 4,62 МВт із 6 МВт повної потужності. У результаті такого штучного обмеження генерації струму на АЕС їхня частка зменшилася з 62,8% 19 лютого до 61,8% 23 лютого та 59,3% 27 лютого. Тоді як частка вугільних блоків ТЕС, навпаки, зросла із 18,2% 23 лютого до 21,1% 27 лютого.Та навіть у тому режимі надзвичайного стану в енергетиці, який забезпечив уряд, структура споживання вугілля на ТЕС кардинально змінилася. Лише за 19 лютого — 5 березня 2017 року споживання антрациту (без Луганської ТЕС, яка працює в режимі енергоострова) становило 132,1 тис. т, тоді як за перші 18 днів лютого — 370,5 тис. т. Якщо ще 2 лютого, до запровадження режиму економії, було спожито 26,6 тис. т антрациту та 51,8 тис. т газового вугілля, то 20 лютого споживання антрацитового вугілля на ТЕС (крім ізольованої від ОЕС України Луганської ТЕС) дорівнювало лише 9,5 тис. т, тоді як газового — 40,4 тис. т, 21 лютого — відповідно 8,2 тис. т і 38,6 тис. т, 22 лютого — 8 тис. т і 35,9 тис. т, 23 лютого — 7,4 тис. т і 31,5 тис. т, 26 лютого — 7,2 тис. т і 33,5 тис. т.

А це доводить: якби уряд ухвалив необхідні організаційні рішення, а українські ТЕС увесь опалювальний сезон споживали антрацитового та газового вугілля в пропорції не 1 до 2 (як це було до запровадження надзвичайного стану), а 1 до 4–5 (як стало після), потребу країни в антрациті можна було б зменшити принаймні удвічі. А за його споживання в обсязі близько 6–8 тис. т залежно від пори року імпорт за рік потрібен у межах 2,5–3 млн т для ТЕС і ще до 1,5 млн т для ТЕЦ, які працюють на антрациті. Цей обсяг цілком можливо ввезти за нинішньої пропускної спроможності портів.

Проте з кінця лютого й особливо з початку березня завдяки лобіюванню інтересів ДТЕК Ахметова знову все помітніша тенденція до нарощування споживання дефіцитного антрацитового вугілля. Уже 1–5 березня його середньодобове споживання на ТЕС підконтрольної Україні території (за винятком Луганської) зросло до 10,1 тис. т при 29 тис. т газового вугілля. Хоча за приблизно того самого обсягу загального споживання вугілля ще 26 лютого антрациту було спалено на 2,9 тис. т менше, а газового, навпаки, на 4,5 тис. т більше. Це означає, що через відновлення тенденції до безпідставно завищеного спалювання майже 3 тис. т антрациту за добу, яке спостерігається останнім часом, його перевитрата за місяць може сягнути 90 тис. т і більше. А це еквівалентно мало не двом тижням потенційного споживання на мінімально досягнутому в 20-х числах лютого рівні — близько 7 тис. т за добу.

Тож якщо наприкінці березня — на початку квітня стануться віялові відключення або почнеться чергова істерія урядовців стосовно того, що без постачання з ОРДіЛО чи Росії Україні не вистачає часу, аби завезти необхідний антрацит із ПАР або інших країн, то це буде виключно результат свідомої диверсії диспетчерів Укренерго й тих державних посадовців, які допустили безпідставну перевитрату наявного на складах антрациту.

Читайте також: Олігархи на боці ворога

5 березня через штучні балансові обмеження атомної генерації на користь виробництва струму на ТЕС, які працюють на антрациті, було відімк­нено від енергомережі енергоблок № 2 Запорізької АЕС. У результаті цей основний конкурент антрацитових ТЕС Ахметова в умовах гострого дефіциту антрацитового вугілля фактично працює лише на 57% своєї потужності (3,42 із 6 МВт повної потужності), а згідно з повідомленням Енергоатома компанія через штучні балансові обмеження лише 5 березня недовиробила за добу 55,8 млн кВт•год струму, обмежившись 248,9 млн кВт•год. 

Традиційний аргумент на користь необхідності лімітувати обсяги виробництва струму на АЕС, оскільки вони не здатні гнучко зменшувати обсяг виробництва в разі падіння споживання струму протягом доби в Україні, не може виправдати зазначені вище обмеження виробництва струму на АЕС.  На підтвердження наведемо такі приклади. 30 січня 2017 року (у день максимуму споживання струму в січні) на добових мінімумах споживання (3:00 ночі), коли воно становило 16,82 ГВт (млн кВт) разової потужності, АЕС виробили тільки 10,76 ГВт, ТЕС — 6,08 ГВт. У результаті, коли споживання сягнуло максимумів (18:00) на рівні 23,07 ГВт, виробництво на АЕС лишилося 10,52 ГВт, а ТЕС збільшили його до 9,21 ГВт. Якби АЕС протягом доби постійно генерували на 2–2,5 ГВт більше (що із запасом дозволяють їхні потужності — 13,84 ГВт), це не створило б проблем зі споживанням генерованого ними струму навіть на добових мінімумах, а лише дало б змогу зменшити потужність працюючих блоків ТЕС до 4,08–3,58 ГВт на мінімумах споживання і 7,21–6,71 ГВт на максимумах.

Навіть після запровадження надзвичайного стану в енергетиці та потепління на вулиці наприкінці лютого — на початку березня аналіз добових коливань споживання струму свідчить про значні можливості нарощування його виробництва на АЕС. Адже ТЕС країни і далі в ці дні генерували 2,5–3,5 ГВт електрики навіть на добових мінімумах споживання (зазвичай уночі чи під ранок), а можливості АЕС, як зазначалося вище, все ще занижувалися принаймні на 1,5–2,5 ГВт за допомогою штучних диспетчерських обмежень. Якби такі обмеження були зняті, потреба в працюючих блоках ТЕС на добових мінімумах споживання могла б бути зменшена до 1–1,5 ГВт.

У нинішніх реаліях ТЕС, особливо ті, що працюють на антрациті, припустимо використовувати тільки для балансування енергосистеми під час піків споживання струму. Саме за це вони й отримують майже втричі вищий порівняно з АЕС тариф на вироблену ними енергію. Якщо при цьому забезпечувати використання встановлених потужностей АЕС на рівні 85–95% наявних 13,84 ГВт разової потужності, то виробництво на АЕС могло б становити 12–13 млн кВт•год як під час мінімумів споживання струму в системі, так і під час максимумів. Адже це менше за добові мінімуми споживання майже в будь-який день і в будь-яку пору року.  За такого підходу протягом перших трьох місяців поточного опалювального сезону (листопад 2016-го — січень 2017-го) АЕС могли б виробити 27,6 млрд кВт•год, тоді як по факту видали лише 23,55 млрд кВт•год. Для компенсації недовиробництва 4 млрд кВт•год довелося спожити додаткових 1,6 млн т переважно антрацитового вугілля. А це свідчить про те, що за повноцінного використання потенціалу АЕС споживання антрациту вже в нинішній опалювальний сезон можна було зменшити більш як удвічі.Однак навіть після запровадження надзвичайного стану в енергетиці міністр енергетики Ігор Насалик затвердив 17 лютого графік орієнтовного виробництва струму на березень, у якому АЕС мають видати лише 7,9 млрд кВт•год, хоча за 31 день цей показник міг би становити принаймні 9,3 млрд кВт•год. Таким чином міністерство й далі орієнтує енергосистему на перевиробництво дорогого струму з вугілля та недовиробництво дешевого атомного.  Це неможливо пояснити чимось іншим, окрім як відвертим лобіюванням інтересів вугільної генерації ДТЕК Ахметова. Ціна питання дуже велика. У 2016 році за 33,31 млрд кВт•год струму ДТЕК Енерго отримало 49,54 млрд грн (із ПДВ), тоді як Енергоатом — лише 43,13 млрд грн за 76,16 млрд кВт•год. Відпущений ТЕС 1 кВт•год струму коштував у першій декаді лютого 2017 року в 3 раза більше, ніж АЕС (відповідно 1,48 грн та 0,47 грн). Причому що далі, то помітнішими є преференції для теплової енергетики, монополізованої Ахметовим. Наприклад, у першій декаді лютого 2016 року 1 кВт•год струму на ТЕС коштував 97,7 к., а для АЕС — 42,2 к., тобто ціна відрізнялася лише у 2,3 раза.

У відповідь на критику нарощування виробництва струму на ТЕС за рахунок зменшення на АЕС у ДТЕК Ахметова традиційно закидали, що атомна генерація тотально залежна від поставок палива з РФ, тоді як теплова, мовляв, працює на вугіллі українських підприємств. Останнім часом цей аргумент активно використовують й Ігор Насалик та інші лобісти Ахметова у владі. Однак, по-перше, антрацит із окупованих територій до відновлення контролю над ними України не може ані вважатися паливом внутрішнього видобутку, ані мати більшу надійність поставок, ніж навіть російські паливні збірки для АЕС, які постачаються за довгостроковим контрактом.

По-друге, педалювання проблеми залежності українських АЕС від російських ТВЕЛів міністром енергетики явно недоречне, адже це саме його обов’язок не втрачати темпу диверсифікації джерел імпорту ядерного палива до України, яка успішно відбувалася у 2015–2016 роках.

Якщо в першому півріччі 2015-го в Україну постачалося лише російське атомне паливо, а в другому частка паливних збірок шведського заводу Westinghouse становила 10% (0,76 т у перерахунку на подільні ізотопи), то в першому півріччі 2016-го вона вже перевищила 38% (1,52 т). Натомість після приходу в Міненерго Ігоря Насалика у травні 2016‑го, навпаки, помітний певний відкат: у другому півріччі 2016-го частка Westinghouse у поставках для Енергоатома впала до 31,2% (2,28 т). За належної активності української влади в подальшому нарощуванні частки поставок на АЕС ядерного палива західних ТНК аргумент про залежність виробництва ними струму від російських поставок втрачає свою актуальність. Натомість проблема залежності від антрациту з підконтрольних ворогові територій без пошуку йому альтернативи лише увиразнюватиметься. У будь-якому разі краще імпортувати паливні збірки для атомних станцій, якщо струм із них майже втричі дешевший, аніж із вугілля з території ворога.

Ціна альтернативи

Ті представники влади, які тепер задкують і пояснюють, що в Україні ціна «Роттердам+» (АРІ2+) ніколи насправді не застосовувалася, бо визначений НКРЕКП тариф значно нижчий, зумисне дез­інформують суспільство. Вона саме диверсифікацією постачання вугілля за рахунок імпорту й виправдовувалася і тривалий час справді давала всі можливості для заміщення значної частини, якщо не всієї критичної потреби, української енергетики за рахунок імпортного антрациту. У серпні 2016 року балкер Coronis доставив в Україну 71,7 тис. т антрациту з ПАР для потреб державної Центроенерго за $4,57 млн, тобто 1 т коштувала в середньому $63,7 (курс міжбанку на той час становив 25,3 грн за долар, що дає 1,6 тис. грн за тонну). На початку листопада 2016-го 78,7 тис. т антрациту з ПАР привезли вже для ДТЕК. Держстат дає вартість цієї партії вугілля в $5,27 млн, або $67 за тонну (за курсу міжбанку на той час 25,6 грн це дає 1,7 тис. грн за тонну).Таким чином, у серпні — листопаді 2016 року, але так само й у попередні місяці, українські ТЕС мали можливість імпортувати антрацит із ПАР по $64–67 (або 1,6–1,7 тис. грн) за тонну, що цілком зіставно з визначеним в Україні тарифом. Однак придбали там за відповідні чотири місяці лише 150 тис. т палива, хоча за наявної пропускної спроможності портів могли 1,8 млн т — у 12 разів більше. Із травня, відколи було запроваджено тариф «Роттердам+», цей обсяг міг бути ще на 1,2 млн т більшим. Однак цього не зробили. Чому? Вочевидь, тому, що пріоритет відводився закупівлям на окупованих територіях, а імпорт із ПАР символічних партій був потрібен лише про людське око і виправдання закладеної в тариф НКРЕКП ціни вугілля.

Тепер дійсно вищу порівняно із закладеною у формулі НКРЕКП ціну вугілля з ПАР лобісти ДТЕК у владі перетворили на потужний для широкого загалу аргумент проти відмови від закупівель вугілля на окупованих територіях чи в Росії. Навіть міністр енергетики Ігор Насалик публічно лякає необхідністю додатково витрачати до 15 млрд грн на рік.

Хоча насправді розрахунки показують, що жодного суттєвого подорожчання струму не відбудеться. Адже збільшення частки АЕС, які відпускають струм утричі дешевше, ніж ТЕС (у лютому 0,47 проти 1,48 грн за кВт•год), здатне легко компенсувати вимушене зростання вартості на ТЕС, які працюватимуть на імпортованому з-за моря антрациті. Понад те, за певних умов можливе навіть незначне здешевлення струму для кінцевого споживача. Торік частка АЕС у виробництві струму по факту становила 53,74%, частка ТЕС — 31,78%. У разі збільшення частки АЕС у середньому за рік до 59–61% вартість струму становила б 95,26–93,46% фактичної. Оскільки, за даними Міненерго, на ринок торік було відпущено струму на 132 млрд грн (без ПДВ), дисконт становив би 6,26–8,63 млрд грн. За збереження відповідних цифр поточного року (а насправді струм подорожчав, тому й дисконт буде більшим) цього було б цілком достатньо, щоб перекрити мінімально необхідний обсяг імпорту 4–5 млн т антрациту із ПАР та інших віддалених країн, навіть якби він обходився в середньому на 1,2–1,4 тис. грн/т дорожче, ніж закладено у формулу НКРЕКП.Водночас якщо антрацит імпортувати дорого, це додаткові витрати валюти та залежність від світової кон’юнктури, то в середньостроковій перспективі потрібно орієнтуватися на заміну його вугіллям, яке може в достатніх кількостях видобуватися в Україні (без окупованих територій). Крім того, переобладнання частини блоків ТЕС, які зараз працюють на антрациті, на вугілля газової групи ще й убезпечило б від завезення в Україну російського чи того самого антрациту з окупованих територій під виглядом південноафриканського, американського чи австралійського.

Відштовхуючись від цифр, які називав Ігор Насалик (хоча можна припустити, що у відповідні суми традиційно для української енергетики закладено корупційну маржу через закупівлю товарів і послуг за завищеними цінами), переобладнання двох блоків Зміївської ТЕС сукупною потужністю 350 МВт на вугілля газової групи обійдеться в 240 млн грн. За його прогнозом, переобладнання енергоблока потужністю 720 МВт Слов’янської ТЕС оцінено в близько 500 млн грн. А переобладнувати ж потрібно ще й у рази більші потужності на ТЕС ДТЕК Ахметова. За оцінками гендиректора ДТЕК Максима Тімченка, переведення на газове вугілля лише однієї з трьох ТЕС компанії, які зараз працюють на вугіллі антрацитової групи, — Придніпровської — обійдеться в близько 0,6 млрд грн. Природно, простого українця такі цифри мають налякати й переконати, що реконструкція — непосильна справа. Однак насправді все пізнається в порівнянні. Зокрема, за 2016 рік згадана Слов’янська ТЕС спалила антрацитового вугілля 1,4 млн т, вартість котрого в цінах, за які воно нібито купується в зоні АТО (1,4 × 1,7 тис. грн), сягає 2,4 млрд грн. А держпідприємство Енергоринок сплатило Сло­в’янській ТЕС у 2016-му за вироблений струм 3,71 млрд грн (без ПДВ). На тлі таких цифр разові витрати 0,5–0,7 млрд грн на переведення на вугілля газової групи не такі вже й великі. Тим більше що, купуючи антрацит за кордоном, за нинішніх високих цін лише за рік довелося б заплатити майже на 1 млрд грн більше.

З наведених цифр виходимо на вартість переобладнання 1 тис. МВт потужностей ТЕС, які зараз працюють на антрациті, близько 800 млн грн. Нехай навіть 1 млрд грн. Щоб переобладнати на газове вугілля критично необхідні для балансування енергосистеми блоки на ТЕС ДТЕК Енерго сукупною потужністю 2,5–3 ГВт, потрібно орієнтовно лише 2–3 млрд грн. Для компанії, котра продає на оптовий ринок електроенергії щороку струму на 40–50 млрд грн, це цілком помірні кошти, які до того ж можуть бути легко компенсовані у вигляді символічної націнки 1% до тарифу для кінцевих споживачів (наприклад, для населення вона становитиме 0,9–1,7 к./кВт•год, для промислових споживачів — 2–2,5 к./кВт•год). Це дасть змогу лише за два роки цілковито позбутися критичної залежності від антрациту.

tyzhden.ua