Андрій Гундер, раніше голова Українського інституту у Лондоні, уродженець Великобританії, добре відомий українській бізнес-спільноті ще з часів своєї роботи у UMC (зараз МТС-Україна) на початку двохтисячних. Трохи більше місяця тому Андрій повернувся в Україну з Лондона, щоб очолити Американську торгівельну палату. Як виглядає інвестиційний клімат України для нового голови Палати, він розповів у інтерв'ю.

Ти лише місяць як приїхав з Лондону. Як виглядає Україна "свіжим поглядом"?

Думаю, важливіше зрозуміти, як вона виглядає не коли ти тут, а коли ти там. Сприйняття ситуації в Україні за кордоном жахливо викривлене, і це створює одну з найбільших проблем для залучення інвестицій. Зараз ми з тобою сидимо у бізнес-центрі, спокійно спілкуємося, бачимо, як унизу їздять машини, ходять люди, життя бурлить, бізнес іде…

Але що ми побачимо, коли включимо новини у Лондоні? Солдати, плачучі матері, танки. Ми побачимо країну, у якій іде війна. І саме такою вона і сприймається на Заході. Мало хто розуміє, що на абсолютній більшості території України цілком спокійно. І це зараз є, як на мене, однією з найбільших зовнішніх проблем для залучення інвестицій, бо щоб переконати інвестора вкласти гроші в країну, він має до неї приїхати, а бізнесмени зараз бояться приїжджати в Україну. Звісно, всі ж дома їм кажуть: "Куди ти, там же війна, що ти робиш?".

Отже, ти вважаєш, що найбільша загроза інвестиційному клімату України — інформаційна?

Серед зовнішніх — так. Треба зрозуміти, що інформаційна війна ведеться проти України на всіх фронтах, і переконати інвесторів, що тут небезпечно — це теж одне із її завдань. При цьому є великі інвестори, які зараз чудово розуміють, що українські ринки намацали дно, їх цікавить ця країна, але для них потрібно створити альтернативну картинку — показати країну, де цілком можливі бізнесові success stories. І вони ж реально в нас є! Прекрасні пивоварні заводи, успішні аграрні компанії…

Ми будуємо літаки! Подумай тільки — країна, під час війни, у скрутній економічній ситуації, випускає свій новий літак. Багато взагалі країн у світі здатні випускати свої літаки? Я дуже сильно здивувався, чому історія з АН-178 пройшла у ЗМІ досить непомітною. Ось тобі і приклад проблем з неправильною комунікацією. Точніше, навіть не з неправильною — нею просто ніхто не займається.

А хто, на твій погляд, має займатися?

Хтось один. В нас, на жаль, немає людини, відповідальної за комунікації по Україні. Хоча б за комунікації з інвесторами — я не беру інші аспекти. Хто це має робити? МЗС? Мінекономіки? Міністерство інформації? ТПП України опікується не інвесторами, а експортерами, це зовсім інший спектр питань. Ось мені зараз треба представити інвестору людину, яка б була тим єдиним центром інформації про Україну, про можливості, які тут відкриваються. Кого я представлю? У нас наче всі цим займаються, а насправді — ніхто. Зараз економічним адвокатом України виступає частіше за все Наталія Яресько, але знову ж таки — у Мінфіна інші завдання, і відповідний набір меседжів, які вони використовують, покликаний вирішити саме ці завдання.

Я навіть згоден сам цим займатися — я і займаюся як голова Американської торгівельної палати в Україні — але ж потрібно розробити уніфіковані меседжі, бо не може кожен розповідати щось своє! Ми кличемо інвесторів до нас, але не поставили на дверях нікого, хто б їх зустрічав. Про що ми говоримо, коли у Лондоні, світовому фінансовому центрі, 12 місяців немає українського посла. Під час революції в Україні і на початку війни я давав по 7 інтерв"ю на день провідним світовим телеканалам, тому що виявився чи не єдиною людиною, яка була в курсі подій в Україні у Лондоні і могла вільно спілкуватися з міжнародною пресою. Але ж це ненормально.

Аби ти міг рекомендувати когось, хто був би таким комунікатором зі світом — кого б ти рекомендував?

Когось такого, як Яресько. Це точно має бути людина з бізнесу, або принаймні не чужа міжнародній бізнес-спільноті, з історією, гарною репутацією, вона має користуватися повагою за кордоном. Це має бути фігура. Просто чиновник тут навряд вирішить завдання.

Ок, ти декілька разів акцентував на тому, що комунікаційна проблема — то зовнішня. Отже, є внутрішні проблеми. Які головні?

Спротив системи. Я ще не так довго знаходжуся в Україні, щоб дати оцінку всім міністрам, але ті, з ким я зустрічався, створювали дуже хороше враження. Це відкриті люди, енергійні, з цінностями, які правда — повір мені, я це бачу — хочуть змінити ситуацію в країні на краще. Але це ж жах, коли заступник або взагалі начальник якогось там відділу дивиться на міністра і каже: "А, він в мене вже 15-й". Ці люди не хочуть змін, не вірять у зміни, вони не розуміють, чому має щось змінюватися зараз, коли не змінювалося стільки років. І це ж не одне міністерство — така вся система виконавчої, та й не тільки виконавчої влади. Зламати цей спротив — зараз головне завдання.

З ким ти вже зустрічався?

Моя перша зустріч була з Андрієм Пивоварським. Транспортна інфраструктура України, особливо залізничний транспорт і порти, має величезний потенціал для розвитку, і її розвиток є ключовим для зростання інших галузей, наприклад АПК.

І які твої враження про Мінінфраструктури?

Я ж кажу — дуже хороші. Ми дуже швидко призначили зустріч, відверто поговорили. З цим Кабміном бізнесу легко — вони самі з бізнесу, ми говоримо однією мовою. Ми вийшли з одного середовища, ми одного віку, багато кого з замміністрів я, наприклад, знаю багато років. Знаєш, я ніколи не бачив, щоб бізнес був так щільно інтегрований в прийняття державних рішень. Це величезне досягнення. До речі, ця щільність зв"язків відіграє ще й важливу антикорупційну роль… Розумієш, всі так багато один про одного знають, так тісно спілкуються, що якщо хтось собі щось не те дозволить, це стане відомо в той самий час.

До речі, про антикорупцію. Які твої враження від голови Антикорупційного бюро?

Нещодавно ми як раз зустрічалися з Артемом Ситником. Враження все-таки складаються на основі конкретних фактів, тому пропоную дочекатися перших результатів його роботи на цій посаді.

А як ти оцінюєш необхідність цієї посади?

Вона край необхідна. Суди і корупція — це головне, що заважає Україні розвиватися. Нічого нового я не кажу, але треба повторювати це знову і знову — без викорінення корупції у судах, а відповідно — і корупції в усіх інших сферах — нічого не зрушить з місця. Бо вже не один успішний бізнес в Україні був похований саме судами. Всі про це знають. Не дарма на відкритті останнього форуму для донорів віце-президент США Джо Байден окремо виділив корупцію як проблему, яку Україні треба вирішити у першу чергу. Бо розумієш, вона — як рак. Якщо є корупція — все інше дуже швидко теж стає хворим.

До речі, про конференцію. Казали, що іноземці, донори, які приїхали на неї, були дуже різкі у формулюваннях — в кулуарних розмовах, звісно. Тобі не здалося, що їм набридло чекати на реформи в Україні?

Повертаємось до того, з чого почали — комунікації. Дійсно, мало кому сподобається, коли цілий рік все говориться у майбутньому часі. Виникає враження, що нічого не зроблено. Але це не правда. Зроблено багато важливих кроків — той самий продаж ліцензій 3G, наприклад, це дуже важливий крок для телеком ринку. Але ми чомусь дуже любимо говорити про плани і погано вміємо звітувати. І звіти наразі — потрібніші. Треба показувати, які quick wins зроблені. Це дуже важливо.

Тобто ти вважаєш, що ці quick wins є?

Так, може не так багато, як хотілося б, але є. І бізнес їх помічає. Знаєш, бізнес же вміє не тільки критикувати, але й хвалити, коли потрібно. Але чого він точно не має робити — це мовчати. Це наразі одне з моїх головних завдань.

Бути голосом бізнесу?

Так, саме бути голосом бізнесу. Причому ставати й голосом регіонів. В Україні Американська торгівельна палата якось завжди була більше сконцентрована на компаніях з хед-офісами в столиці — ми частіше зустрічалися, більше спілкувалися. Але зараз надзвичайно важливо почати тісно спілкуватися з регіональним бізнесом, чути і вирішувати і його проблеми. Тому ми точно будемо нарощувати свою присутність у регіонах. В нас вже є два "пілотних" міста, де ми почали дуже тісно співпрацювати з місцевими компаніями — це Львів і Вінниця. І результати дуже хороші: наприклад, у Вінниці ми дізналися про значну кількість проблем взаємодії бізнесу з місцевою владою і зараз допомагаємо у їх вирішенні.

Наостанок не можу не запитати — що спонукало тебе покинути рідний, комфортабельний, забезпечений і спокійний Лондон і приїхати сюди?

Те, що я скажу, може прозвучати занадто пафосно, але це правда. Я цілком переконаний, що зараз змінюється історія. Не лише України — всієї Європи. Я бачу величезні можливості для розвитку тут, бачу що і як можна зробити, бачу велику кількість людей з таким запасом енергії, якого я не бачив ніколи в світі. Отже, тут всі передумови для того, щоб змінити історію цієї країни. А хто ж не хоче бути частиною історії?

delo.ua