Через військові події на сході України боротьба з корупцією та бюрократією якось відійшла на задній план. І зовсім даремно. Адже війна з терористами, хочеться сподіватися, найближчим часом завершиться, а от бій з бюрократією може затягнутися надовго. Як відомо, ефективним засобом боротьби з бюрократичними процедурами (так само як і з корупцією) є впровадження електронного уряду. Концепція e-government, яка виникла ще в 1990-х роках, передбачає максимальне взаємодію держави з громадянами і бізнесом за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Перехід до електронного спілкування держави з громадянами і бізнесом дозволяє виконувати адміністративні процедури простіше, істотно швидше і дешевше. Для оцінки наведемо дані по швидкості виконання деяких адміністративних процедур в Е-уряді Грузії: реєстрація юридичних осіб – близько 1 робочого дня; реєстрація права на об'єкт нерухомості – до 1 години; реєстрація договору іпотеки – 20 хв; реєстрація шлюбу можлива цілодобово в усі дні тижня.

У той же час не варто забувати, що впровадження електронних методів управління відкриває не тільки нові можливості для суспільства, але і веде до появи нових ризиків. З точки зору інформаційної безпеки, державна інфраструктура України не готова до повсюдної інформатизації. Крім того, значна частина громадян також не усвідомлюють всієї небезпеки некваліфікованого підходу до використання принципів електронного уряду.
Основні ризики впровадження e-government полягають у неправомірному використанні цифрового підпису (вона використовується для підтвердження особи громадянина), а також збір та зберіганні персональних даних.

У впровадженні сервісів електронного управління ми значно відстаємо від сусідів, тому нам є чому у них повчитися – у Грузії, Вірменії, Азербайджані та Молдові вже реально діє електронне управління. Наприклад, громадяни та підприємці Грузії можуть самі, без інформаційних посередників, звернутися до Е-уряду. Е-уряд ідентифікує заявників по ідентифікаційним карткам, підключеним до ПК. Сама ID-карта має форум-фактор банківської картки і безконтактний чіп з двома особистими ключами: один – для ідентифікації громадянина при зверненні до Е-уряду, другий – для електронного цифрового підпису.

При використанні сервісів е-government громадяни Грузії довіряютоь захист своїх персональних даних, говорить Іраклій Папава, регіональний представник українського дистрибутора програмного забезпечння Softprom в Грузії. «Правда, довіра – це одне, а фактичний стан справ – це інше. Звичайно, ми віримо в те, що держоргани доклали максимальних зусиль для розбудови відповідного захисту». У той же час він відзначає, що у власне галузі кібербезпеки країна поки знаходиться на стадії становлення. Для забезпечення захисту в основному використовуються продукти закордонних вендорів, причому, як не дивно, є попит і на рішення російських виробників, якщо вони відповідають потребам клієнтів.

Проблема захисту персональних даних дуже важлива, їй приділяють багато уваги в будь-якій країні з розвиненим е-government. У той же час тут важливо не вдаватися у крайнощі, як це зробили в РФ, законодавчо заборонивши зберігання персональних даних на зарубіжних ресурсах. Тим самим вони фактично перекрили для громадян своєї країни можливість користуватися закордонними сервісами бронювання готелів, авіаквитків та іншими.

Але й недостатня увага до захисту в умовах високого рівня інформатизації суспільства несе з собою чимало ризиків. У 2007 році Естонія, в якій вже багато років використовується електронний уряд, стала першою країною у світі, що опинилася під кібератакою, яка, як багато хто підозрює, була організована Росією. Після цього в країні створили спеціальний державний орган з питань кібербезпеки.

У справі збереження та обробки персональних даних важлива надійна інфраструктура інформаційної безпеки та відповідальне ставлення до цих даних з боку власників баз. Однак рішення технічних завдань зберігання баз даних можливе лише після вирішення всіх юридичних складнощів, а в цій сфері в Україні теж не все гладко. Юрист компанії Goldblum and Partners Дмитро Набугорнов вказує на основні недоліки Закону України «Про захист персональних даних». З його точки зору, в законі відсутні чітко сформована відповідальність суб'єктів правовідносин. Також у законі чітко не передбачені права фізичних осіб на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного розголошення персональної інформації про них. Правда, є стаття 182 Кримінального кодексу, яка говорить про кримінальну відповідальність за незаконне збирання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Але на практиці не завжди вдається застосувати взаємовідношення норм Кримінального кодексу з нормами цього Закону через цивільно-правовий характер.

Крім того, двоїсте формулювання поняття «персональні дані». Згідно з чинним Законом, персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. За рахунок нечіткості формулювання позначення, можливі маніпуляції та зловживання з боку утримувачів та користувачів баз даних.

Створення Державної служби України з питань захисту персональних даних, яка входить в структуру органів державної виконавчої влади, по суті, суперечить європейським нормам. Оскільки захист персональних даних має забезпечуватися незалежним органом, гарантії незалежності якого закріплені державою, зазначає Набугорнов. Ще один недолік – можливість приховування інформації з боку чиновників високого рангу. Норми Закону встановлюють, що інформація може бути не внесена або видалена у випадку, якщо вона несумісна зі службовим або громадським становищем політиків.

Що стосується переваг, то основним є можливість отримання даних про місця зберігання інформації. Кожен громадянин має право на отримання інформації про те, в яких саме базах знаходяться його персональні дані. У свою чергу, це дає право кожному мати уявлення про те, яке підприємство чи особа отримала інформацію про вас і з якою метою.
Навіть незважаючи на переваги, недоліком в цьому випадку може виступити відсутність чіткого механізму отримання такої інформації.

Таким чином, для повномасштабного функціонування, Закон вимагає доповнень і покращень за рахунок внесення змін до різних нормативно-правових актів. Коли парламентарії зможуть це зробити – поки незрозуміло. Напевно, саме тому міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Володимир Гройсман нещодавно озвучив доволі песимістичний прогноз, що для впровадження системи «електронного уряду» в Україні потрібні роки, а не місяці. Очевидно, що ініціатива щодо впровадження Е-уряду повинна йти не тільки зверху, але і знизу: своє слово має сказати громадянське суспільство, яке, як хочеться сподіватися, вже почало формуватися в Україні. Без такого обопільного руху назустріч «один одному» нам ще довго доведеться вистоювати в чергах до чиновників при оформленні тих чи інших документів замість того, щоб оформити їх через Інтернет.