Торішня президентська кампанія стала, без перебільшення, апофеозом “чорного політичного піару” в Україні.

 

Проте, з огляду на результати, можна стверджувати, що ефективність такої передвиборної тактики занадто низька порівняно з фінансовими й організаційними затратами. Крім того, враховуючи чималий досвід українського виборця й ефект “утоми від політичного бруду”, агресивна та безапеляційна критика конкурентів на виборах може обернутися проти тих, хто надмірно захопиться цією критикою.

 

Схоже, що усвідомлення цього, більше чи менше, прийшло до багатьох (хоча й не всіх) українських політиків. Наприклад, події останніх тижнів дали чимало інформаційних приводів для розгортання чергових політичних скандалів та яскравих публічних з’ясовувань стосунків опозиції із владою. Це й голосування у Верховній Раді щодо бюджету, й ухвалення документів, необхідних для вступу до СОТ, і затвердження нового генерального прокурора, й призначення В. Докаленка президентом НТКУ з фактичним визнанням того, що принаймні до виборів жодного реформування державного телебачення на громадське не буде. Але ніхто з опозиції на належному рівні не роздмухав жодної з цих тем. І Ю. Тимошенко в тому числі.

 

Мабуть, усі помітили, що Юлія Володимирівна взагалі якось пом’якшила свій опозиційний образ, з’явившись упродовж останнього часу у вітчизняному медіапросторі лише через польську нагороду “Людина року Центрально-Східної Європи” та продаж “Криворіжсталі”. Запропонувала віддати гроші вкладникам Ощадбанку, що через декілька днів її прибічники підтримали невеличким мітингом під стінами парламенту. І все. Призначення нового керівника УТ-1 узагалі минуло майже непоміченим. Чи можна було такого очікувати ще місяць тому?

 

Вочевидь, екс-прем’єр узяла на озброєння нову тактику проведення передвиборної кампанії. Опосередкованим підтвердженням цього можуть послугувати слова близького до неї політичного консультанта О. Медвєдєва, які прозвучали нещодавно на “1+1”:

 

“Генеральна лінія захисту одна – це позитивний образ кандидата. Захиститися від бруду, від чорного піару можна тільки… розрахунком на те, що коли люди це отримають, вони відчують, що це неправда”.

 

Цілком усвідомлюючи, що виборець Ю. Тимошенко – це насамперед ті ж люди, які підтримали єдину “помаранчеву”, команду на чолі з В. Ющенком, що відвоювати на полі своїх суперників (у східних областях) бодай якусь частку електорату буде неймовірно важко за такий короткий термін, Юлія Володимирівна старанно відхрещується від образу войовничого критика влади та наполегливо знову і знову наголошує, що вона не є конкуренткою чи противником В. Ющенка. Доволі показовим під цим оглядом став її виступ минулого вівторка в клубі фонду Конрада Аденавера, де пані Тимошенко розповіла чимало цікавого. Особливо щодо того, що стосуватиметься виборчої стратегії її блоку.

 

БЮТ – це політична сила, так би мовити, вищого ешелону. Перед блоком, звісно, не стоїть проблема проходження до ВР. Головне тут інше – чи зможе БЮТ стати центром формування більшості після парламентських виборів? Тобто набрати не лише більший від інших відсоток голосів, що дасть блоку моральну перевагу, а й отримати таку кількість депутатських мандатів, яка зробить неможливим створення у ВР дієвої та стабільної більшості без БЮТ.

 

Головним конкурентом у цьому для Ю. Тимошенко не є ні Партія регіонів, ні Соціалістична партія О. Мороза, ні Народний блок Литвина – це сили іншого, не її електорального поля. Головним конкурентом, як би сама лідерка БЮТ це публічно не заперечувала, для неї є “НСНУ”. Тож і стратегію, якщо не протистояння, то протиставлення, потрібно виробляти саме щодо цієї політичної партії.

 

Основні тези цієї виборчої стратегії Ю. Тимошенко вже почали вимальовуватися.

 

Головне твердження: “Якщо не я, то Янукович”. Мовляв, можливий союз у Верховній Раді “НСНУ” та ПР є “неприродним” і не принесе Україні нічого позитивного. Це сили з “різним вектором”, які при поєднанні “внаслідок дають нуль і в зовнішній, і у внутрішній політиці”, стверджує Ю. Тимошенко, і з нею не можна не погодитися. Такий союз вона називає “тимчасовою випадковістю”.

 

Не відкидає вона також того, що В. Янукович, можливо, створить блок або з комуністами, або з Литвином, або з Вітренко (якщо та пройде до ВР). Не сперечаючись щодо ймовірності таких союзів, звернемо увагу на висновок, якого приходить Ю. Тимошенко: парламентські вибори – це, по суті, продовження виборів президентських. “Перемога в революції – це лише виграний бій, але не війна”. Єдине, що може врятувати нас від реваншу сил, які програли президентські вибори, та від повернення В. Януковича до влади, – це поновлення після виборів союзу В. Ющенка та Ю. Тимошенко із, відповідно, прем’єрством останньої та створенням проурядової парламентської більшості.

 

Друга теза: “Парламентські вибори – це не лише голосування за партії. Це перш за все голосування за прем’єр-міністра та його уряд”. “Як у Німеччині, – каже Юлія Володимирівна, – де обирають не тільки (і не стільки) партію, скільки нового канцлера”.

 

“Ми підтримали Ющенка на президентських виборах, тепер ми чекаємо, що Ющенко підтримає нас”. Отже, саме майбутній прем’єр-міністр має очолювати список партії (чи блоку). А хто очолюватиме список “НСНУ”?

 

“Коли будете думати, кого обирати – Ющенка чи Тимошенко, – підсумувала Юлія Володимирівна, – немає такого вибору. Ющенка ми вже обрали”.

 

Проте за такого підходу відразу постає інше питання: так, лідер у БЮТ, безперечно, є. Але чи є кандидати для майбутнього уряду? Чи є в Юлії Володимирівна достатньо потужна та численна команда? І хоча прямо цих запитань на зустрічі Ю. Тимошенко не ставили, вона зробила це сама. І цілком логічно. Насправді в неї є лише 19 “перевірених” людей – депутатів фракції. Цього не вистачить і на міністерські портфелі. Другий ешелон – “це люди, на яких я була змушена спиратися”, але це ті, “хто готовий прийняти принципи нашої команди”. Ну і, врешті-решт, є шанс у всіх бути знайденим “через інтернет, через спілкування”. Очевидно інше – це питання все ж таки може стати джерелом критики на адресу БЮТ у найближчому майбутньому. БЮТ – це насамперед сама Юлія Володимирівна та декілька політиків-сателітів. Для політичної сили, яка претендує на загальнонаціональне лідерство, цього замало.

 

Теза третя: “У мене ніколи в житті не підніметься рука на Ющенка”.

 

Юлія Володимирівна відтепер агітує не стільки “за себе”, скільки “за себе + Ющенко”. Це зовсім не є спробою перетягнути на себе частку популярності й авторитету Президента, як може комусь здатися на перший погляд. У пані Юлії своєї популярності нині ніяк не менше, а за результатами деяких соціологічних опитувань і більше, ніж в Ющенка. Це створення собі позитивного іміджу політика, який не є джерелом скандалів і розколу “помаранчевої” команди. Це прагнення сприйматися не як політик-революціонер-руйнівник, який бореться за владу (образ, який останнім часом їй також старанно виписують опоненти), а як політик, спроможний об’єднати й Україну, й парламент (принаймні його більшість), і підняти економіку. Відтепер Юлія Володимирівна старанно наголошує: “Боюся сказати хоч щось нетолерантне або некоректне щодо старої команди”.

І справді, навіщо? Для критики влади є інші люди – М. Томенко, А. Шкіль, О. Зінченко, О. Турчинов. Вони, до речі, дуже активні впродовж останнього часу.

 

Цікаво, що і з протилежного табору нещодавно прозвучав заклик до єднання… від П. Порошенка. Він навіть заявив, що готовий заради примирення не увійти до виборчого списку “НСНУ”. Цю заяву можна сприймати як піар-акцію. А можна – як свідчення того, що такий варіант розглядають. З огляду на те, скільки було зроблено для дискредитації П. Порошенка як політика. Свою відмову від депутатства можна подати і не як програш чи поступку опонентам, а як жест доброї волі.

 

Така собі тактика публічних взаємних реверансів. Хтось висловив побоювання, що на річницю революції В. Ющенко та Ю. Тимошенко стоятимуть у різних кутах сцени, а їхні прихильники на Майдані з’ясовуватимуть стосунки… Здається, побоюватися потрібно іншого: що Юлія Володимирівна таки намагатиметься стояти до Віктора Андрійовича якомога ближче. І він не заперечуватиме їй у цьому.

 

Ірина Павленко, "Львівська газета"