Проаналізувавши зміст Постанови Верховної Ради України від 10 січня 2006 р. „Про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України”, Міністерство юстиції вважає її такою, що прийнята з порушенням частини другої статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, пункту 12 частини першої статті 85, статей 87 та 115 Конституції України.

1. Відповідно до статті 115 Конституції України повноваження Кабінету Міністрів припиняються у випадках:

- складення повноважень перед новообраною Верховною Радою (частина перша);

- відставки Прем’єр-міністра (частини друга та третя);

- прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів (частина третя).

Перелік зазначених юридичних підстав для припинення повноважень Кабінету Міністрів є вичерпним.

2. Частиною другою статті 115 Конституції України передбачено право Прем’єр-міністра та інших членів Кабінету Міністрів заявити Верховній Раді про свою відставку. Це положення кореспондує з пунктом 12 частини першої статті 85 Конституції України, відповідно до якого до повноважень Верховної Ради належить „вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України”.

Тобто розгляд Верховною Радою питання про відставку Прем'єр-міністра, членів Кабінету Міністрів є можливим лише за умови реалізації Прем’єр-міністром чи іншими членами Кабінету Міністрів їхнього конституційного права заявити Верховній Раді про свою відставку. Тільки рішення Верховної Ради про прийняття відставки Прем’єр-міністра матиме наслідком його відставку, а отже - і відставку всього складу Кабінету Міністрів.

Як відомо, ні Прем`єр-міністр, ні інші члени Кабінету Міністрів не ініціювали питання про свою відставку.

3. Прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, виходячи з юридичного змісту положень Конституції України, є елементом механізму політичної відповідальності Кабінету Міністрів перед Верховною Радою, який реалізується відповідно та за процедурою, передбаченою пунктом 13 частини першої статті 85, статтею 87 та частиною другою статті 113 Конституції України.

Відповідно до статті 87 Конституції України Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів більшістю від конституційного складу Верховної Ради за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. При цьому питання про відповідальність Кабінету Міністрів не може розглядатися Верховною Радою більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів або протягом останньої сесії Верховної Ради.

4. Наведені у пунктах 2 і 3 цього висновку конституційні підстави припинення повноважень членів Кабінету Міністрів є різними за своєю суттю та механізмами реалізації. Тому очевидно, що прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів як акту політичної відповідальності Кабінету Міністрів не може ототожнюватися чи поєднуватися з процедурою прийняття Верховною Радою рішення про відставку Прем’єр-міністра, інших членів Кабінету Міністрів за ініціативою останніх.

5. Із змісту вступної частини Постанови Верховної Ради від 10 січня 2006 року „Про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України” випливає, що підставою для прийняття Верховною Радою зазначеної Постанови є оцінка діяльності Кабінету Міністрів. У такому випадку логічним був би розгляд Верховною Радою питання про ухвалення резолюції недовіри Кабінету Міністрів в порядку, передбаченому статтею 87 Конституції України. Проте, прийнявши рішення „відправити у відставку” Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів, Верховна Рада застосувала не передбачений Конституцією України механізм.

Отже, Верховна Рада поєднала непоєднувані дві різні підстави припинення повноважень Кабінету Міністрів, порушила конституційні механізми їх реалізації та застосувала не передбачений Конституцією України спосіб „відправлення у відставку”.

6. Частиною другою статті 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначеними нормами Конституції України встановлено спеціально-дозвільний тип правового регулювання діяльності органів державної влади. Фактично йдеться про принцип „заборонено все, крім дозволеного законом”.

Крім того, частиною другою статті 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

З урахуванням цього Верховна Рада як єдиний орган законодавчої влади, припиняючи повноваження Прем’єр-міністра України, інших членів Кабінету Міністрів України, мала б діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, а прийнята нею Постанова - відповідати Основному Закону.

На підставі вищевикладеного Міністерство юстиції дійшло висновку: Верховна Рада України, приймаючи Постанову від 10 січня 2006 року „Про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України”, порушила Конституцію України.

В умовах відсутності діючого Конституційного Суду України для виходу із ситуації, що склалася у зв’язку з очевидним порушенням Верховною Радою положень Конституції України, Міністерство юстиції рекомендує Президентові України як гаранту додержання Конституції України звернутися до Верховної Ради України з вимогою про скасування Постанови від 10 січня 2006 року „Про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України”.

Прес-служба КМУ