Рівень зносу основних засобів в Україні нині становить у середньому 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному та авіаційному транспорті, соціальній сфері 60% і більше. При цьому зношеність машин, обладнання та транспортних засобів по всіх галузях сягає іноді 80-90%.

У загальному обсязі інвестицій країн, що розвиваються лізинг складає 15% всіх інвестицій. У країнах з розвиненою ринковою економікою - 30%. В Україні цей показник становить 1,5%. За розрахунками, що базуються на даних офіційної статистики, обсяг інвестицій, необхідних для оновлення основних засобів в Україні складає близько $90 млрд.

Потенційний попит на послуги лізингової індустрії в Україні дорівнює щонайменше $14 млрд. В той же час річний обсяг лізингу в Україні складає $0,22 млрд. Скажімо, в Румунії цей показник становить $1,5 млрд., в Польщі – $3 млрд., в Росії – $3,7 млрд., у Франції – $27 млрд., а в Німеччині – $48,5 млрд. Співвідношення річних обсягів ринку лізингу та ВВП в середньому у світі 1,55 %, в країнах, що демонструють швидкі темпи економічного зростання – близько 5%. В Україні це співвідношення майже в 20 разів менше, ніж у країнах, що демонструють швидкі темпи зростання. Відмітимо і той факт, що в Україні найменший у Європі ринок лізингу у абсолютних та відносних показниках.

В Україні упродовж 2003-2004 років кількість лізингових компаній, для яких лізинг є основним видом діяльності збільшилася на 27%. Цьому сприяли, з одного боку, зростаючий попит на лізингові послуги, а з іншого, зміни у податковому законодавстві, що відбулися у 2002 році і створили більш сприятливе податкове середовище для інвестицій через механізм лізингу. Вартість портфеля лізингових угод у 2004 році порівняно із минулим роком зросла на 135% і склала $220 млн. Упродовж 2004 року більшість (61%) лізингових компаній проводили операції як фінансового, так і оперативного лізингу. Виключно фінансовим лізингом займалися 29% компаній і тільки 10% надавали перевагу оперативному лізингу. Перша п'ятірка лізингових компаній за видами активів виглядає так: легкові автомобілі (67%); транспорт для вантажоперевезень (61%); транспорт для пасажироперевезень (42%); виробниче обладнання (крім харчової переробки) (39%); комп'ютерне обладнання (32%). А от перші п'ять позицій у вартості портфеля лізингових угод виглядають наступним чином: 29% займають літаки (339 млн. грн.), що зумовлено високою вартістю цих активів. Далі (24%) йде транспорт для вантажоперевезень (287 млн. грн.). На легкові автомобілі припадає 21% портфеля (251 млн. грн.). На сільськогосподарську техніку (6%) припадає четверта позиція (64 млн. грн.) і виробниче обладнання (5%) замикає першу п'ятірку (62 млн. грн.). Зазначимо, що з автомобілями, як предметом лізингу, працювала найбільша кількість лізингових компаній (67%).

Близько 70% від всіх лізингових компаній не є банківськими, а тому є конкурентами банкам на кредитному ринку. В Україні існує тільки одна 100% державна лізингова компанія, а взагалі на ринку тільки 3% компаній у частці засновників (більше 50%) мають державу. Основними ж власниками лізингових компаній є фізичні та юридичні особи. Всього в Україні функціонує 33 лізингові компанії із загальною кількістю зайнятих 511 осіб.

Одначе, не може не викликати стурбованості діюча в Україні державна політика щодо створення умов для залучення іноземних та національних інвестицій через механізм лізингу. Існує низка причин, що стримують розвиток лізингу в Україні. Основною серед яких є недосконалість законодавства, у тому числі податкового.

Розуміючи, що в основі посилення податкового тиску на лізинговий бізнес є прагнення держави унеможливити тінізацію грошових потоків через механізм лізингу, слід зауважити наступне: по-перше, лізинг є простим інвестиційним механізмом, що обумовлює легкість контролю над ним. По-друге, обов'язковість податкового обліку за звичайними цінами унеможливлює маніпулювання вартостями при реалізації лізингових угод. Крім того, говорячи про необхідність для України зростання інвестицій через механізм лізингу, слід мати на увазі лізинг як механізм інвестування в оновлення основних засобів, а не як механізм оптимізації грошових потоків у межах холдингів.

Також побутує думка, що на законотворчому рівні лізинг не стимулюється, оскільки у Верховній Раді сидить достатня кількість банкірів, щоб блокувати подібні ініціативи, тим самим не даючи можливості розвиватись своїм конкурентам. Більше того, при кожному банку є лізингова компанія. Причому доволі часті випадки, коли лізингові компанії створюються на основі бізнес-планів, які „запозичуються” у клієнтів, що представляють ці плани банку для отримання кредиту.

ElcomartNews