Зараз з парламентською коаліцією в нас абсолютний парадокс. На поверхні лежить бажання і очікування усіх мати «помаранчеву» коаліцію. Це романтично-ностальгічне очікування. Цього хоче велика частина населення, цього хоче Захід. Однак «помаранчева» коаліція автоматично визначає опозицію по лінії розколу, що утворився під час виборів. ...

 «Помаранчеві» проголошували боротьбу за свободу, демократію, права людини, проти репресій. З боку ж «біло-синіх» відбувалося протиставлення населення східних регіонів, яке не хоче революції, української мови, не хоче в Європу та НАТО. Саме на цих питаннях вибудовувалася у нас вся виборча боротьба. Якщо ми продовжимо таку лінію і автоматично отримаємо таке протистояння, то закладемо дуже небезпечну бомбу.

Інша ж коаліція, у складі «Нашої України» та Партії регіонів, виглядає абсолютно неможливою, якщо дивитись поверхнево. Вона виглядає мало не аморальною з точки зору тих, хто брав участь у революції, адже тоді боролись саме з Партією регіонів. Проте в цієї коаліції є той аргумент, що вона дозволила б перестати боротися по лінії схід-захід. Зараз усі дивляться винятково на електорально-політичні мотиви і зовсім не дивляться на мотиви національної розбудови. Про це говорить лише президент, але складається враження, що його ніхто не хоче слухати.

Попит на програму

Проте я впевнена, що якщо буде правильно вестися робота з коаліцією, а правильно — це не місця ділити, а говорити про програму, то все поступово ставатиме на свої місця, й усі політичні сили бачитимуть дещо інакші речі. Це стосується перш за все Тимошенко. Поки що всі дивляться на коаліцію як на завершення електорально-політичної боротьби, але не дивляться як на початок зовсім нової ери, нового життя й зовсім нових завдань. Однак я думаю, що подібні погляди неминуче з'являться.

Якщо ж говорити про найкращий для економіки формат коаліції, то тут треба відзначити, що ідеальні коаліції для розвитку — це ті, в яких одні загострюють увагу на соціальній справедливості, а інші — на найкращих умовах для бізнесу. Тоді є гарантія, що є рух і є мотив для того, щоб думати про інвестиції та про розвиток великого і малого бізнесу. У будь-яких країнах Заходу діє той принцип, за яким одна група партій бореться за обмеження бізнесу, що прагне встановити мінімальні податки та видатки, а інша група відстоює інтереси цього бізнесу. У нас такого поділу поки що повністю не відбулося, однак виглядає, що він може мати місце. «Наша Україна» та Партія регіонів природно знаходяться в ліберальній ніші економічного розвитку, а Тимошенко є лідером соціального захисту, хоча на виборах фактично всі сиділи на полі соціальної справедливості. Врешті решт, я вважаю, що такий поділ у нас відбудеться і прийде на зміну поділу за територіальною ознакою.

Україна ж ще не є структурованою. Ми мали лише перші вибори такого плану. До цього відбувалася боротьба за свободу. Наші попередні вибори — це були вибори за те, щоб просто мати демократичний устрій. Фактично за період від революції до парламентських виборів створювалися й відстоювалися умови для демократії. На мою думку, це найбільша перемога Ющенка і «Нашої України», адже вони довели те, що демократія в Україні працює. Якщо програє партія влади, то хіба це можливо в тоталітарній країні? Звичайно, ні. Тому тут можна говорити про величезну перемогу у цьому плані, особливо якщо взяти до уваги, що лише рік пройшов після подій Майдану. Взагалі було дуже важко втримати цю перемогу, не допустити використання адмінресурсу і закріпити свободу слова. Якщо б цього не було зроблено, то все решта не мало б жодного значення. 

Завдання для уряду

Для нового уряду першочерговим завданням є налагодження чіткої організації роботи коаліційного уряду. Має бути вироблена дуже жорстка програма, узгоджена з кожного питання, щоб потім учасники коаліції не говорили один одне, а другий — зовсім інше. Необхідне створення певного органу чи спроможності до координації між політичними партіями як усередині коаліції, так і з усім парламентом загалом. Зараз нічого цього не існує, але це все треба створити з нуля. Це завдання номер один.

Паралельним важливим кроком є інституціоналізація, щоб були запроваджені такі процедури, в яких кожен би знав, хто що має робити. Лише за рахунок політичної волі таку складну систему неможливо виробити. З цього питання можна рухатися до переводу державної машини на демократичний режим. Адже поки що у нас якщо політики і були демократичними, то бюрократи все одно працювали за радянськими принципами. Вони не знали і не розуміли своїх нових функцій.

Важливим завданням є чітке забезпечення права власності, яке разом з тим, про що йшлося вище, допоможе знищити корупцію. Точне визначення функцій уряду та прав громадян на власність і на чесну конкуренцію сприяє боротьбі з корупцією. А це все означає ще й судову реформу. Неможливо забезпечити демократію без функціонування незалежної судової системи.

Ще можна виділити дві великі економічні проблеми, які необхідно буде вирішувати новому уряду. Перша — вироблення суспільного контролю за суспільними ресурсами, тобто за бюджетом. Має бути повністю змінена бюджетна процедура і встановлені такі правила, за якими прозорість дійсно означає прозорість. Це все європейські норми, які були дуже детально виписані європейцями, і ми вже пішли по цьому шляху, просто треба все довести реформи у цій сфері до кінця.

Друга проблема стосуватиметься того, як заробляти кошти. Тут вже мова йде про свободу підприємництва і створення умов для цієї свободи. Поки що в цій сфері мало що змінилися, однак головне, що змінилися тенденції. Перш за все треба встановити правило: «Руки геть від тих, хто сам може щось робити». Вони мають стати «священною коровою» в Україні.

Якщо дивитися на гострі секторні питання, то можна виділити питання енергозбереження. Завдяки газовому скандалу з Росією ми маємо те, що це питання було підняте на загальнонаціональний рівень. Це можна розцінювати як найголовніший подарунок нам від Путіна. У будь-якому разі це питання разом з питаннями диверсифіка-

ції енергоджерел, альтернативних енергоджерел і т.п. стало вже питанням державної політики, що є дуже позитивно.  

Автор: Віра НАНІВСЬКА, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

Газета «ДЕЛО»