В силу ролі сільськогосподарського локомотиву та ведучого світового постачальника їжі, за Україною щільно спостерігає міжнародне співтовариство. Країна знаходиться в середині тривалого процесу з оновлення та модернізації як методів ведення сільського господарства, так і політики, законів і виробничо-збутових ланцюгів, які впливають однаково на виробників та на споживачів. Раймунд Йеле, координатор регіональних стратегічних програм ФАО в Європі та Центральній Азії, спрямовує роботу ФАО в групі Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних партнерів на допомогу Україні у реалізації її величезного потенціалу у харчовій промисловості та сільському господарстві. З приводу Всесвітнього дня продовольства (16 жовтня, річниця заснування ФАО в 1945), розповідає про майбутнє українського сільського господарства .

Україна має історію сільськогосподарського виробництва в великому масштабі. Чи можуть дрібні сімейні ферми конкурувати?

Раймунд Йеле: Ви будете здивовані, коли дізнаєтесь, що 90 відсотків фруктів та овочів, а також 80 відсотків молока виробляються малими фермами та домогосподарствами. Звісно, при цьому дрібна ферма в Україні може мати територію від 5 до 3000 гектарів. В будь-якому випадку, українські ферми в цілому керуються досвідченими менеджерами чи сім’ями та мають важливу частку на ринку.

Та все-таки вони стикаються з проблемами. Одна велика проблема – це доступ до землі, тому що на даний момент не існує політики та законів, які б регулювали ринок землі. Фактично, існує мораторій на продаж землі, поки ця ситуація не може бути виправленою.

Другою великою проблемою для малих ферм є доступ для фінансів. Готовність банків кредитувати дрібні ферми обмежена. Це не є унікальним для України, з цією проблемою стикаються маленькі ферми в багатьох країнах.

Також є проблема з інфраструктурою: відсутні склади та ринкова інфраструктура, яка б ефективно захищала інтереси малих виробників від конкуренції на ринку експорту.

Ще однією перешкодою є відповідність якості та безпеки їжі стандартам продовольчої безпеки для експорту, наприклад, до Європейського союзу.

Гарною новиною є те, що Міністерство аграрної політики та продовольства України на даний момент фокусується на підтримці розвитку малих виробників. В минулому фокус був на великому агропромисловому виробництві, але зрушення відбувається. Схема підтримки на даний момент розробляється для певних категорій малих ферм.

Тисячі ферм знаходяться на території конфлікту в Донецькій та Луганській областях. Як вони виживають?

Раймунд Йеле: Ситуація дуже складна для ферм по обидва боки лінії конфлікту, але з різних причин. Так на підконтрольній уряду території втрачено російський ринок та споживчі ринки Луганська та Донецька. Фермери були змушені чи зменшити обсяг виробництва, чи шукати нові ринки збуту деінде в Україні. Оскільки конфлікт не вплинув на більшу частину України, фермерам з районів, порушених конфліктом, було досить складно переорієнтуватися на нові внутрішні ринки через існуючу конкуренцію.

Ферми з непідконтрольної уряду території, звичайно, втратили внутрішній ринок України. Вони можуть продавати свою продукцію на великих споживчих ринках Луганська та Донецька, але це не компенсує повністю те, що вони втратили. Ці фермери також втратили можливість доступу до міжнародних ринків. Іншою проблемою для цих фермерів є те, що вони стали відокремленими від їх звичного постачання насінням, добривами, інсектицидами та іншими матеріалами, які виробляються в інших частинах України. Багатьом з цих ферм довелося зменшити масштаб діяльності та перейти до вирощування основних зернових культур для того, щоб задовільнити нагальні потреби доступного для них регіону.

Також відбулося різке збільшення кількості присадибних господарств, адже люди намагаються з усіх сил впоратися з нестачею чи зменшенням доходів в постраждалих від конфлікту східних районах України. ФАО підтримало такі домогосподарства шляхом впровадження надзвичайних програм – надано живих курчат, насіння та інші засоби сільськогосподарського виробництва. Я хотів би додати, що в середньому, раціон людей став біднішим і дослідження вказують на наявність різноманітних гіповітамінозів серед людей, що проживають в зонах конфліктів.

На даний момент відбувається боротьба за місце на ринку серед українських виробників молочних продуктів. Що Ви думаєте з цього приводу?

Раймунд Йеле: Решта Європи стикається з тією ж проблемою: у нас надлишок молочних продуктів. В багатьох європейських країнах виробники отримують 50 відсотків від закупівельних цін, які вони отримували два роки тому, а багато взагалі пішли з ринку. В Україні перед нами стоїть завдання трансформації ферм для того, щоб зробити їх більш ефективними та використовувати ефективні технології виробництва. Це болісний процес, але він повинен відбутися. Чому? Для того, щоб бути економічно вигідним.

Давайте порівняємо молочну продуктивність корів в Україні та в інших країнах з розвиненою молочною галуззю. В України виробляється в середньому 4 900 кілограм молока в рік на одну корову, в той час в США виробляється близько 10 000 кілограм, а в ЄС десь 7 500 кілограм. Це означає, що продуктивність в Україні все ще дуже низька.

Більшість українських молочних фермерів не можуть зробити необхідних інвестицій для забезпечення конкурентоспроможності, якщо вони продовжують боротися самостійно. Існує необхідність в інвестиціях в інфраструктуру, банках сперми для племінного матеріалу, штучному заплідненні та селекційних програмах.

Якщо говорити про молочні продукти, внутрішній ринок все ще можна розширити шляхом розвитку нових молочних продуктів. Середнє споживання на душу населення в Україні становить всього 220 кг в порівнянні з 260 кг в країнах ЄС. Подивіться на молочні ряди в супермаркетах Carrefour або Tesco. Вони простягаються далі і далі з десятками різних видів і смаків йогурту, сиру і молочних напоїв. Різноманітність продуктів може бути додатково розширена і таким чином нові сегменти національного ринку можуть бути відкриті. Я бачу потенціал в цьому. Крім того, Україна також повинна бути в змозі ідентифікувати нові закордонні ринки, щоб замінити російський ринок, який був закритий. І, нарешті, Україна досі має більш низькі витрати на робочу силу в порівнянні з країнами ЄС, і це допоможе, коли мова піде про вартість продукції, яку країна хоче запропонувати на світовому ринку.

Чи мають проблеми з навколишньою середою серйозний вплив на Україну?

Раймунд Йеле: Так, є серйозні побоювання з цього приводу. Наприклад деградація земель і ерозія через погану підтримку захисних лісосмуг. Інфраструктура зрошення старіє та технологічно застаріла, що означає, що водні ресурси використовуються даремно. Наступна проблема – забруднена вода, яка виникла через проблеми з управлінням каналізацією, а також забруднені ґрунти та води через неправильне використання агрохімікатів.

Україна – один з найбільших ринків для нелегальних пестицидів. Використання таких призводять до залишків пестицидів у ґрунті чи воді, а в кінцевому підсумку і в сільськогосподарських продуктах. Це впливає на можливість збуту товару.

Країна потребує стратегії для зміни клімату, і це визначає дві основні сфери діяльності. Одна з них – адаптація сільського господарства до більш високих температур та інших наслідків зміни клімату. Друга – зміна методів ведення сільського господарства, таким чином, щоб сектор викидав менше парникових газів. ФАО співпрацює з Україною і з багатьма країнами, наприклад, над кліматично-оптимізованим сільським господарством, природоохоронним землеробством, або низькою чи нульовою технологією обробки ґрунту. Такі зміни можуть бути важкими для малих господарств.

ФАО забило тривогу з приводу харчування в цьому регіоні. Українці недоїдають?

Раймунд Йеле: Дефіцит мікроелементів, безумовно, є проблемою. Наприклад, дефіцит вітаміну А або анемія у дітей у віці до п'яти років. Якщо порівнювати з іншими країнами, на ситуацію потрібно звернути увагу. Дефіцит вітаміну А в Російській Федерації спостерігається приблизно у 14 відсотків населення, в той час як в Україні це 23 відсотка. У Німеччині 12-13 відсотків дітей у віці до п'яти років страждають на анемію, а в Україні це 23 відсотка.

Надмірна вага і ожиріння є також формами неповноцінного харчування, і вони, безумовно, є проблемою в Україні. З 53 відсотками населення, що страждає надмірною вагою або ожирінням, Україна посідає сьоме місце серед країн Європи і Центральної Азії за поширеністю ожиріння. Це нижче, ніж в США, але схоже на Німеччину. Надмірна вага є важливим питанням через проблеми зі здоров'ям, які приходять разом з ним.

З погіршенням рівня економічної ситуації і доходів сімей, рівень споживання населенням білків і жирів зменшився в порівнянні з попередніми двома роками. У конфліктних районах, де доступ та наявність їжі ускладнено, наслідки ще гірші. Ми працюємо з урядом в даний час над політикою та стратегію розвитку програм шкільного харчування для вирішення цих проблем харчування.

Яким Ви бачите далеке майбутнє для українського сільського господарства?

Раймунд Йеле: Україна володіє 30 відсотками світового чорнозему, і це є надзвичайно позитивною відправною точкою. Сільське господарство залишатиметься одним з ключових факторів економіки. Все, що пов'язано з сільськогосподарським сектором – переробка, торгівля, постачання – мають величезний потенціал. У молочному секторі виробничий потенціал, як і раніше дуже, високий. У виробництві зерна ще більший обсяг може бути вироблено, ніж в даний час. У виробництві соняшника Україна вже посідає перше місце в світі.

Для того, щоб залишатися конкурентоспроможною та збільшувати стійкий розвиток, Україна потребує інфраструктуру, наукові дослідження і розробки, адекватних систем розповсюдження знань, поліпшення розмноження насіння, а також політику, що стимулює сільське господарство. Виробники потребуватимуть однозначного ринку землі і доступ до земельного фінансування.

Фокусування виключно на великих виробниках буде помилкою. Що тоді буде відбуватися в сільській місцевості? Якщо у нас будуть тільки великі ферми, це приведе до покинутої сільської місцевості, безробіття та еміграції. Підтримка малих виробників є важливою стратегію для підтримки життя в сільській місцевості.

Міністерство аграрної політики та продовольства сьогодні повинно докласти подальших зусиль у концентрації на забезпечені необхідною політичною і нормативно-правовою базою, замість того, щоб бути активним саме в виробництві з різними державними підприємствами. Загальна стратегія полягає в приватизації державних підприємств та налаштуванні ролі міністерства та пов'язаних з ними установ. Крім усього іншого, це буде означати значне скорочення чисельності персоналу міністерства.

Незважаючи на всі виклики, я надзвичайно оптимістично налаштований з приводу майбутнього сільського господарства України. До 2050 року ми очікуємо побачити світове населення у кількості 9 млрд і Україна буде ключовим гравцем в сприянні глобальної продовольчої безпеки. Я, не вагаючись, кажу це: без України ми будемо в біді.

agronews.ua