В Києві в рамках відзначення 15-річчя державної служби зайнятості відбувся міжнародний „круглий стіл”. Його учасники поділилися досвідом роботи з легалізації зайнятості населення. В обговоренні цієї гострої проблеми, крім українських фахівців, узяли участь гості з Росії, інших країн СНД, держава Балтії, Польщі. Користуючись нагодою, кореспондент „Праці і зарплати” поспілкувався з деякими з них.

 „Не зупинятися на півдорозі” Яцек Галлянт, директор Люблінського воєводського бюро праці Польської Республіки

Мені було надзвичайно цікаво побувати в Україні, зустрітися з колегами, послухати їхні зауваження й рекомендації, порівняти з тим, що вдалося здійснити Польській служ­бі зайнятості за період утвердження ринко­вої економіки. Ми почали раніше і вели ро­боту, на мою думку, трохи енергійніше, то­му деякі проблеми, які досі є в Україні, нам удалося вирішити. Це спостерігається на­віть у назвах базових законів щодо політи­ки зайнятості: якщо раніше закон нази­вався "Про боротьбу з безробіттям", то ни­ні — "Про інституції ринку праці та допомо­гу населенню в зайнятості".

Наше суспільство раніше усвідомило, що стан ринку праці передусім залежить від рівня економіки, фінансової стабільнос­ті, рівня інфляції тощо. Чимало наших ідей лишилися б ідеями, якби не було підготов­лено законодавчої бази. Довелося заміни­ти всі фінансові закони, кодекси, які ґрунту­валися на соціалістичних ідеях і не витри­мали перевірки часом. Та утверджуючи ринкові соціально-економічні відносини, ми прагнули, аби вони мали гуманістичний зміст. Мета нашої і вашої влади одна — за­безпечити людям пристойне життя. А ось методи — різні. Гадаю, не гріх учитися один в одного, переймати кращий досвід.

Аби легалізувати оплату праці й зай­нятість, у нас уже 10 років діє так звана "поліція праці", озброєна ефективним за­конодавством і дієвим інструментом для зменшення чисельності осіб, які прагнуть працювати на "тіньовому" ринку. Поліція часом діє жорстко, але за законом, що дає добрі результати. Тепер поляки зна­ють, що їх можуть запитати, звідки в них такі гроші, й вони зобов'язані докумен­тально засвідчити, скільки заробили. Ос­таннім часом різко зменшилася кількість порушень, особливо у сфері малого та середнього бізнесу, де раніше таке трап­лялося найчастіше.

Отже, нині всі: робітники, міністри, Президент, ті, хто працює в США і Польщі, — мають відзвітувати про свої прибутки. Відповідальність за порушення однакова для всіх. Так само щодо корупції: якщо вчиняєш злочин, ти не лише поганий службовець, а й злочинець і мусиш сидіти в тюрмі. Тільки суворе дотримання зако­нів змінює ситуацію на краще. Рівень без­робіття в Польщі поки що високий. Наше завдання полягає в тому, аби переконати всіх працюючих і роботодавців, що, чесно сплачуючи внески до страхових фондів, вони допомагають тим, хто тимчасово втратив роботу.

Проте, на мою думку, деякі кошти з надходжень до фондів сприяння зай­нятості мають спрямовуватися на підви­щення кваліфікації працівників служби зайнятості. Рада Європи, інші міжнародні організації не дарма пропонують певні стандарти цієї діяльності, а саме: оплата послуг служби зайнятості має залежати від результатів її роботи, а всі витрати слід економічне обґрунтувати. Взагалі йдеться про піднесення ролі служби зай­нятості у формуванні політики зайнятості, утвердженні розуміння, що жоден служ­бовець не створює робочих місць, а до­помагає людям у їхніх пошуках роботи, навчанні тих, хто роботу втратив.

Таку програму, що могла б прислужи­тися і вам, ми створили після вступу Польщі в Європейський Союз. Слід заува­жити, що ЄС виділяє кошти країнам, які потребують фінансової підтримки. Ми маємо домовленість з Луцьком і Кове­лем. Вже підготовлено презентацію прог­рами українською мовою. Під цю програ­му є змога одержати кошти від ЄС, вона прислужиться всім прикордонним регіо­нам. У програмі враховано польські та ук­раїнські закони. Справа за владою двох країн, аби відкрити кордони для безробіт­них, щоб вони могли легально працювати в сусідній країні. Потрібні угоди між Украї­ною і Польщею, які б гарантували соці­альний захист цих людей, а час їхньої ро­боти зараховувався б у загальний страхо­вий стаж. Перший крок у цьому напряму зробили міста Ковель і Хелм, які підписа­ли договір про співпрацю. Давайте вчи­тися разом, аби в такий спосіб подолати нелегальну зайнятість та інші проблеми. Нині чекаємо першу групу колег з України на навчання в Любліні, де ми покажемо свої Досягнення. Сподіваємося, що спів­робітництво між нашими країнами прине­се взаємну користь обом державам.

 „Ефективний метод підготовки кадрів” Іон Холбан, перший заступник генерального директора Національного агентства зайнятості населення Міністерства економіки і торгівлі Республіки Молдова

Зустріч у Києві безумовно принесла ве­лику користь усім учасникам "круглого стола". Зокрема, мене зацікавив досвід у вирішенні проблем щодо зайнятості на селі. Специфіка нашої республіки в тому, що 40% населення традиційно пов'язано із сільськогосподарським виробництвом. На жаль, після непідготовленої економіч­ної реформи майже половина сільського населення позбулася робочих місць.

Якщо раніше на одну вакансію в нас го­тували десять спеціалістів, нині співвід ношення становить — один до одного. Це й спричинило катастрофічну невідповід­ність попиту і пропозиції на ринку праці: за значної кількості вакансій люди зали­шаються без роботи і марно шукають ро­бочі місця, бо не витримують конкуренції. У таких умовах не випустиш якісної про­дукції, конкурентоспроможної на закор­донному ринку збуту.

Аналіз роботи за чотири роки засвід­чив, що лише 10—13% безробітних проходять курси підвищення кваліфікації на робочому місці, на підготовку кваліфіко­ваних кадрів використовується лише 0,2% фонду заробітної плати. Водночас навчальні заклади продовжують готувати таких спеціалістів (юристів, економістів тощо), які складають значну частину тих, хто шукає роботу.

Ось чому тепер ми докладаємо всіх зу­силь, аби відродити ту професійну школу, яка була раніше. Тоді робітничі кадри го­тували не лише ПТУ, а й на робочих місцях. Нині розроблено програму щодо поновлення системи профнавчання. Без цього не вирішити проблем зайнятості взагалі та її нелегальної форми зокрема.

Актуальне питання — трудова міграція наших громадян і їхнє соціальне безправ'я за кордоном. Нині разом з Україною і Ал­банією Молдова впроваджує відповідний проект, що потребує нової законодавчої бази. Працюємо також над проектом зако­ну про соціальний захист мігрантів, який би враховував усі міжнародні вимоги.

І нарешті питання співробітництва дер­жавної служби зайнятості з приватними службами й конторами, яких у Молдові більш як 180. Здавалося б, держава має схвалювати їхнє створення, адже вони до деякої міри позитивно впливають на стан ринку праці. Згідно з вимогами Міжна­родної організації праці такі служби ма­ють бути під контролем держави, яка їм усіляко сприятиме. Молдова ратифікува­ла цю конвенцію, але вже третій рік не мо­же створити умов, за яких ці служби стали б ефективним засобом захисту гро­мадян, змушених шукати роботу. Мабуть, додаткові зусилля всіх, хто опікується проблемами зайнятості населення, вирі­шать це питання.

 „Труднощі перехідного періоду”Інна Ерік, директор департаменту ринку праці Міністерства соціальних справ Естонії

Перехід до нових соціально-економіч­них відносин у нас був складним. Дове­лося тричі ухвалювати закон про зай­нятість, оскільки ситуація мінялася і по­требувала вдосконалення законодавчої бази. Досить сказати, що лише 10—12 років тому безробіття в нас сягало 18%, що країну, де немає золота, нафти, інших корисних копалин, могло призвести до катастрофи. Нині безробіття в нас дорів­нює 2,8%.

Проблему було вирішено завдяки пере­ходу до більш активних послуг безробітним. З 2006 р. в Естонії набирає чинності новий закон про послуги ринку праці і за­хист безробітних. Якщо раніше ми лише грошима допомагали тим, хто втратив робоче місце, то нині активно залучаємо не­зайнятих громадян до суспільно корисної праці. Зважаючи на те, що майже полови­на незайнятих у нас — так звані "давні" безробітні, з ними доводиться працювати індивідуально, аби знову призвичаїти їх до активного способу життя: щодня ходити на роботу, а не жебракувати.

Також викликає занепокоєння в су­спільстві високий відсоток (до 21%) безробіття серед молоді віком від 16 до 24 років. Непросто переконати лю­дину здобувати професію, на яку є попит на ринку праці. До того ж через не­популярність робочих професій багато ПТУ припинили своє існування. Та й практика довела, що найкращих робіт­ників можна підготувати саме на робо­чому місці, але роботодавець радше візьме вже готового висококваліфіко­ваного спеціаліста. Тому нині ширше впроваджуємо стимулювання робото­давців, а молодим людям на час на­вчання виплачуємо стипендію.

Більше уваги приділяємо також людям з особливими потребами. У новому зако­ні для них передбачено чотири види спеціальних послуг, що допоможе інвалідам легше пристосовуватися до ринку праці. Окремими програмами передбачено та­кож роботу з іншомовними працівниками і тими, кого можна залучити до сільськогос­подарської роботи. Дякуючи Європейсько­му Союзу, наша країна має понад 300 млн. євро на ці програми, а також на підвищення кваліфікації робітників безпосередньо на підприємствах. Це дуже суттєва допо­мога в подоланні безробіття, особливо, коли йдеться про термінові заходи, аби не допус­тити банкрутства окремих підприємств.

В.Прощаков, "Праця і зарплата"

Інф. Dcz.gov.ua