Як відомо, 1 грудня відбудеться саміт Україна — ЄС. Цілком можливо, що на саміті будуть вирішувати, наскільки активно Україна наближається до такого екзистенціального добра, як європейські цінності.

Для української панівної еліти європейські цінності та євроінтеграція — щось на зразок благодаті Божої, до якої треба прагнути, як до кінцевої й найвищої мети. Зокрема, нещодавно віце-прем’єр з євроінтеграції пан Рибачук відзначив, що план дій на цей рік з євроінтеграції України виконано вже на 70%.

Але наскільки важливими й значущими є ці процедурні, технологічні стандарти? Адже ні демократія, ні свобода слова, ні макроекономічні показники самі по собі не є й не можуть бути самостійною та абсолютною цінністю. Ці стандарти ми осмислюємо як цінності умовні. В остаточному підсумку тільки рівень життя є кінцевою самоціллю.

І в принципі, неважливо, за допомогою яких засобів, яких стандартів — європейських чи ні — така мета досягається. Про євростандарти потрібно говорити тільки тому, що вони дозволять підвищити рівень добробуту населення, а не тому, що їх запровадження допоможе Україні якнайшвидше вступити до ЄС.

З іншого боку, якщо Україна досягне коли-небудь західноєвропейських стандартів життя та буде готова інтегруватись у відповідні структури, то в цьому випадку постає питання: навіщо?

Звичайно, входження в регіональні організації Україні дійсно необхідне, але лише як спосіб дістати реальну фінансово-економічну допомогу. У Європу ідуть за грошима! З економічно потужними країнами Західної Європи повноцінне й рівноправне співробітництво неможливе — через їх неминуче економічне, а отже, й політичне домінування.

Аналіз розвитку економічного співробітництва України та країн Євросоюзу показує об’єктивну незацікавленість європейців у появі української продукції на їхніх ринках і створенні спільних виробництв у високотехнологічних галузях економіки. Антидемпінгові переслідування українських експортерів також свідчать про небажання європейських виробників миритися з недобросовісною конкуренцією навіть заради ідеалу єдиної Європи. Інтеграція України до внутрішнього ринку Європейського Союзу — це адаптація нашого права до щонайменше 80% законодавства ЄС. За словами представника України у ЄС Романа Шпека, «якщо нашому теляті вдасться вовка з’їсти», тобто до кінця року Україна вступить до СОТ, то вже в січні можна буде вести переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

З іншого боку, якщо говорити про реальний суверенітет України в глобалізованому світі, то він можливий виключно за умови участі в євро інтеграційному русі. Беручи участь у глобалізаційних процесах як національна держава, Україна розгубить свій суверенітет і ідентичність набагато швидше, ніж у рамках Європейського Союзу. Останній як раз і був покликаний зберегти колективний суверенітет кожного з учасників. Подивіться на ЄС — Німеччина та Франція йдуть саме цим шляхом, щоб залишитися самими собою в нашому складному світі.

Самі ж європейці на підсвідомому рівні, схоже, вже змирилися з членством України в ЄС. Як відзначив у приватній розмові з Романом Шпеком один з німецьких парламентарів: «Для нас ментально питання членства України в ЄС не стоїть. Це питання лише часу, а не того, відбудеться це чи не ні». Питання неприйняття скоріше стосується Туреччини. На думку європейців, українці легко призвичаюються до європейських умов життя, культури, освіти тощо. Турки ж, наприклад, переважно живуть відокремлено, утворюючи в деяких містах Європи щось наче турецькі анклави (будують свої школи, мечеті тощо).

Досвід Євросоюзу свідчить, що адаптація нових членів коштує йому надто дорого. Прийняття України вимагатиме від ЄС додаткових витрат. Як відомо з історії, ЄС був готовий іти на такі жертви в часи «холодної війни», щоб зміцнити свої стратегічні фланги. Так було прийнято Грецію, Іспанію та Португалію. Євросоюз дає гроші «стратегічним доходягам». Іспанія та Португалія отримують від ЄС 50 млрд. євро щорічно.Тепер потреби укріплювати фланги немає. З прийняттям Болгарії, Румунії, Кіпру (та можливим прийняттям Туреччини) чорноморський регіон ЄС взято під контроль. Таким чином, зникає головний стимул прийняття України до ЄС — «вигідне геополітичне становище».

Дотичним мотивом прийняття до ЄС економічно й політично непідготовленої України могла б стати зацікавленість у ній, як в одній з опор системи європейської безпеки (окремої від НАТО). Проте, у зв’язку з початком «хрестового походу проти тероризму», що вимагає від європейців консолідації навколо США, питання про створення цієї системи відкладено. Судячи з усього, на невизначений час.

Разом з тим, треба бути реалістичними в оцінках і розуміти, що український шлях до Європи буде складнішим і важчим, ніж у більшості інших країн. Самі географічні параметри України (територія та населення) змушують ЄС до більшої обережності. Також слід пам’ятати, що європейці не погодяться на жодну форму співробітництва з Україною, яка передбачає її утримання.

Уявімо собі велике Європейське Судно (ЄС), що переповнене пливе по неспокійному морю. На судні три носороги (Італія, Франція, Німеччина), бик (Великобританія), кабан (Іспанія), вовки (Бельгія, Нідерланди, Австрія, скандинавські країни), зайці (країни Балтії та Центральної Європи) та інша живність. А тут на одній з пристаней на судно хоче зайти брудний голодний слон (Україна). Як вестимуть себе пасажири?

Роман Клочко,

кореспондент

ELCOMART.NEWS

(www.e-news.com.ua)