Політичний бомонд України впродовж останніх днів активно коментував доволі різку заяву міністра економіки Терьохіна про намір України відмовитись від участі в ЄЕП і перейти на формат двосторонніх відносин з кожною країною-учасницею, в першу чергу з Росією.

Спочатку міністр закордонних справ Борис Тарасюк у властивій йому дипломатичній манері спробував пояснити, що це лише думка Терьохіна. Потім прем’єр Тимошенко заявила, що подібні заяви можуть «носити лише рекомендаційний характер» для вищого керівництва держави і не є офіційною позицією Києва. Заспокоювати всіх довелося Президентові. Зокрема, пан Ющенко запевнив, що Україна має намір брати участь в ЄЕП, оскільки потрібно використовувати всі інструменти для реалізації своєї зовнішньої політики на Сході. Нагадаємо, що раніше ЄС попереджав Україну про можливі серйозні проблеми зі вступом у СОТ і створенням зони вільної торгівлі з ЄС, якщо Україна в рамках ЄЕП формуватиме митний, економічний або валютний союз. В Україні натяк зрозуміли та обмежилися лише зоною вільної торгівлі. Як відомо, своїм указом від 20 травня Президент Віктор Ющенко визначив, що основною метою (фактично крайньою межею) участі України в ЄЕП є створення зони вільної торгівлі. Такий формат участі України в ЄЕП цілком задовольняє захід.

Якщо, наприклад, порівнювати ринок ЄЕП з ринком Європи, то ємність і сукупний ВВП європейського ринку в 25 разів більше. Крім того, ємність і якість ринку визначається не площею, не чисельністю населення, а фінансовою платоспроможністю країни та рівнем її технологічного розвитку.

Ринок Росії (як і решти країн пострадянського простору, окрім Балтії) технологічно менш розвинений, порівняно невимогливий і може забезпечити спрощені умови збуту української експортної продукції в режимі вільної торгівлі. Але світовий досвід конкурентної боротьби свідчить, що орієнтація на подібні ринки є негативним фактором, який стримує виробничий прогрес, «продукує» технологічний занепад. Економіка Росії, як і економіка Казахстану, має чітко виражене сировинне спрямування. Саме сировина, перш за все нафта й газ, переважають в експорті цих країн. Зростання російської економіки на ¾ забезпечується нафтогазовим комплексом.

В Україні головними складовими зростання ВВП є такі галузі як машинобудування (що зросло за останні три роки на 52%, а в Росії — на 2%), виробництво товарів широкого вжитку, будівництво, металургія, хімічна промисловість. Українська економіка, на відміну від російської, яка розвивається за рахунок експорту енергоносіїв та низьких внутрішніх цін на них, обрала інший шлях розвитку.

Експерти прогнозують, що саме сировинна спрямованість економіки Казахстану і Росії визначатиме економічну політику ЄЕП, яка буде орієнтована перш за все на безкоштовне транспортування російських і казахських енергоносіїв в Європу через території України та Білорусії (які мають розвинену систему нафто- та газопроводів) та використання їхніх нафтопереробних потужностей.

За таких умов можна говорити лише про використання українського виробничого потенціалу для обслуговування російської добувної промисловості і оборонного сектору, але не про зміцнення української економіки. Крім того, доволі часто не на користь ЄЕП наводять той аргумент, що створення цієї організації передбачає наднаціональні органи управління, що прямо суперечить Конституції України і висувається як найсуттєвіше заперечення проти такої інтеграції. Проте, коли говорять про інтеграцію до західноєвропейських структур, що також передбачає передачу низки  повноважень державної влади наднаціональним органам, то чомусь теж саме вже не є аргументом проти.

ЄЕП на тлі розширення Євросоюзу набуває особливого значення, оскільки всі країни-сусіди (члени ЄС) України повинні денонсувати свої угоди про зони вільної торгівлі, а це зумовить більш прискіпливе ставлення до продукції маркованої українським виробником. По суті, ми втратимо значну частину ринків Центральноєвропейського регіону. ЄЕП у цьому контексті є альтернативою. Можливо, Лукашенко і «страшний диктатор», але якщо ми охопимо білоруський ринок, та ще й ринок у Назарбаєва — не меншого деспота, навряд чи нам буде від цього погано.

Власне, участь України в ЄЕП розглядають виключно через призму інтеграції з Росією. Не випадково саме після зустрічі Терьохіна з міністром економіки РФ Германом Грефом почали лунати заяви про вихід України з проекту ЄЕП.

Якщо розглядати справу простіше, то за поглиблення економічної інтеграції виступають ті українці та росіяни, чий бізнес «зав’язаний» відповідно на Росії та Україні. Проти них виступають такі ж самі українці та росіяни, для бізнесу яких є небезпечним зняття митних бар’єрів і скасування квот. Саме наближеність до тих чи інших бізнесових кіл і визначає діяльність політиків у площині ЄЕП. Крім того, згадаємо про ще один впливовий бізнес — митниці. Навколо проходження вантажів через кордони крутяться дуже великі гроші, що здатні зупинити ініціативу не тільки Путіна, оскільки скасування митних бар’єрів може навіть призвести до суттєвих структурних змін в економіках держав, що тривалий час формувалися саме з урахуванням кордонів, митниці та контрабанди.  

З вищесказаного, на мою думку, аж ніяк не випливає, що варто відмовлятися від ринку пострадянських країн та Росії зокрема. Ринок ЄЕП теж доволі великий і важливий для України. Проте, цей ринок не єдиний і не найбільший.

Довідка: у вересні 2003 року президенти України Л. Кучма, Росії В. Путін, Білорусії О. Лукашенко і Казахстану Н. Назарбаєв підписали угоду про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП), при цьому Україна підписала документ із застереженнями, зокрема, що ця угода не повинна суперечити Конституції України.