Перша реконструкція Андріївського узвозу відбулася наприкінці 70-х років. Тоді готувалися до святкування 1500-ліття Києва, яке було у 1982 році. Тоді ж виникла ідея перетворити вулицю на мистецький центр Києва, віддати будинки художникам і проводити вернісажі.

Історик і краєзнавець Станіслав Цалик говорить, що тоді узвіз не був привабливим місцем: "Андріївський узвіз був тоді звичайною заштатною вулицею, дуже незручною для проживання. Купа комуналок із туалетом на вулиці. Я це пам'ятаю. Там нічого гарного не було. Мали єдиний магазин на всю вулицю. Якщо, скажімо, там не було хліба, треба було топати вниз на Поділ або вгору на Володимирську. А взимку там взагалі можна було ноги поламати. Вирішили до ювілею міста зробити з узвозу київський Монмартр. І це інтригувало людей, які там не жили. "В нас буде, як в Парижі !" Це був новий формат, бо музеїв мало, а художників багато. Їм ніде виставлятися, бо галерей у місті, практично, не було. Мешканці, яких відселили і надали квартири у нових житлових масивах, раділи. Бо вони отримали окремі квартири з усіма зручностями. Люди раділи, що поїхали з цієї клоаки, бо узвіз тоді нагадував Гарлем".

У 70-х роках не відбувалося жодних протестів проти капітального ремонту вулиці. Про подію інформувала газета "Вечірній Київ". Хоча, як зазначає історик, тоді й ставлення до протестів було відповідне: партія сказала - значить треба. Інакше на забудову вулиці реагували кияни наприкінці 19 століття.

"Сто років тому, коли почалося комерційне підвищення поверховості Києва, кияни були обурені, - говорить Цалик. - Оці всі розмови - "що вони будують, навіщо вони плюндрують традиційний вигляд Києва?" - все це було і сто років тому. На мітинги, звісно, не виходили і до "офісів" тодішніх мільйонерів не ходили. Але обурення висловлювали через міські газети. У цих газетах, здебільшого журналісти й карикатуристи, знущалися з тих нововведень, як тільки могли".

Бурхливою була реакція жителів і на зведення тодішніх хмарочосів. Перші висотні будинки — на 8-9 поверхів, з'явилися на вулицях М. Заньковецької та Інституцькій. Однак, тоді протести стосувалися більше висоти, а не стилістики й архітектури будинків.

"Київ був 3-4-поверховим містом. І коли почався промисловий вибух, він перетворився на місцеву столицю, тут почало крутитися багато грошей, попит на робочі руки. Багато людей з губерній, Київської і сусідніх, подалося сюди на роботу і просто жити. Тому була велика потреба в додатковому житлі. Почали будувати 8-9-поверхові будинки. Вони стовбичили приблизно так, як тепер висотки", - додає Станіслав Цалик.

Источник http://www.interesniy.kiev.ua/