У Києві лікарі головної психіатричної лікарні намагаються адаптувати людей із психічними розладами до соціального оточення. Таким чином, їм не доведеться сидіти в лікарні, а лікуватися - лише під час загострення хвороби.
Люди у білих халатах працюють з психічнохворими і намагаються їх соціалізувати. У лікарні багато митців. Головна сестра присягається, що за п'ятдесят два роки роботи гамівної сорочки в очі не бачила. Ніхто пацієнтам руки не крутить. В них чисто, всі нагодовані, коли хочуть, то дивляться телевізор, за бажанням гуляють надворі. Мовляв, ніхто над ними не насміхається, ніхто не принижує.
Проте в Україні бракує соціальної психіатрії, коли пацієнти лікуються лише під час загострення, а у свої кращі дні живуть серед звичайних людей. 40% тих, хто перебуває за лікарняними ґратами, взагалі тут не повинно бути. Для них мають існувати спеціальні гуртожитки, де наглядатиме лише одна медсестра. Однак суспільство психічно хворих боїться і відштовхує. Зауважимо, що психічно хворі рідше роблять правопорушення, ніж здорові люди. Хворі тим часом мріють жити, як усі.
Щоб розвинути таланти цих людей, треба переконати здорових змінити ставлення до хворих. Бо соціальна адаптація, на думку лікарів, буває дієвішою за пігулки.
http://vidgolos.com