Відхилення від норм по деяких хімічних речовинах у складі питної води в Києві бувають в основному сезонні. Але загалом вода в Києві цілком безпечна, в межах санітарних норм

Незважаючи на певні проблеми з якістю, жителі Києва достатньо забезпечені питною водою порівняно з багатьма іншими містами та сільською місцевістю. Про це у вівторок, 19 березня, розповіли журналістам під час засідання прес-клубу, присвяченому питанню реалізації в Україні права на воду та санітарію.

«Відхилення від норм по деяких хімічних речовинах у складі питної води в Києві бувають в основному сезонні. Але загалом вода в Києві цілком безпечна, в межах санітарних норм. А якщо говорити про право на воду та санітарію, то столиця себе почуває просто чудово порівняно з багатьма іншими регіонами», – розповіла координатор проекту «Вода та санітарія» Анна Цвєткова.

Підставою для подібних висновків стала оцінка ситуації із забезпеченням рівного права на воду та санітарію в Україні, яку провели з початку 2013 року за ініціативою Державної СЕС України та ВЕГО «МАМА-86».

«Україна  разом з Францією та Португалією стала країною, яка провела тестування інструменту самооцінки забезпечення права на воду на національному рівні. Звіт про самооцінку увійде до Національної короткої доповіді про прогрес впровадження підписаного Україною Протоколу про воду та здоров’я, який буде представлений на Зустрічі сторін Протоколу в Осло у листопаді 2013 року», – розказала Ірина Руденко, представник Державної СЕС.

У 2010 році ООН у своїй Резолюції визнала право на воду та санітарію невід’ємною складовою права людини на життя та здоров’я, зобов’язавши уряди країн гарантувати це право кожному своєму громадянину.

«Складові права на воду та санітарію передбачають наступні складові: наявність джерел водопостачання, забезпечення доступності води (щодобова норма на людину), якість та безпека води, а також доступ до інформації про усі ці складові», – зазначає Анна Цвєткова.

За словами Олександра Кравченка, заввідділом водопостачання Науково-дослідного конструкторсько-технологічного інституту міського господарства, дослідження показало, що в Україні існує дискримінація права на воду та санітарію за географічною ознакою.

«Якість послуг водопостачання та особливо водовідведення у сільських регіонах значно гірша, ніж в містах. За останні три роки кількість населених пунктів, що змушені вживати привозну воду із цистерн збільшилася в 5 разів. Каналізація у селах є лише у 3% населених пунктів. Це означає, що все із вигрібних ям потрапляє в підземні води і річки. І хоча існує низка законодавчих документів, проте фінансування запланованих заходів практично немає», – вважає Олександр Кравченко.

Також є значна нерівність між якістю та ціною послуг у різних регіонах України. Наприклад, на Полтавщині чи Прикарпатті варто лише пробурити свердловину – і цю воду вже можна розливати в пляшки, це не потребує затрат. У містах, таких як Київ, вода береться з поверхневих джерел. Вона потребує додаткової очистки, а значить – собівартість зростає. Нарешті у регіонах, де води не вистачає, наприклад у Криму, воду доводиться переганяти по каналах. На її приведення до відповідних норм витрачається ще більше коштів. Тому виходить, що регіони, які споживають найгіршу воду, платять за неї найбільше.

Також є великою проблемою нераціональна політика щодо тарифів на водовідведення та водопостачання.

«Завдяки державним соціальним програмам із надання пільг, субсидій, дотацій та перехресному субсидуванню нині найбідніші в Україні платять лише 1,27% сукупного доходу сім’ї за ці послуги, в той час як у світі цей показник для бідних становить 4%. Але в Україні лише 60% домогосподарств користується центральним водопостачанням та лише 51% – послугами водовідведення. Той, хто не має таких послуг, змушений забезпечувати себе водою самостійно, а державні субсидії на таких людей не розповсюджуються», – каже директор Інституту місцевого розвитку Альона Бабак.

З іншого боку, вважає Бабак, система ціноутворення на послуги водопостачання та водовідведення залишається незбалансованою в цілому. Попри субвенції з державного та місцевих бюджетів, збитки водоканалів складають більше 20% від доходів. Існуюча політика ціноутворення є стратегічно невірною і веде до руйнування централізованого водопостачання та водовідведення.

Як підсумували учасники прес-клубу, простих шляхів розв’язання перелічених проблем не існує. Для того щоб знищити дискримінацію реалізації права на воду та санітарію, необхідна ціла низка серйозних досліджень, економічних та політичних рішень. Ініціатори пілотного проекту з оцінки ситуації права на воду сподіваються, що результати їх подальших досліджень допоможуть зрушити це питання з місця.

http://kiev-forum.org