Сьогодні мешканцям Чернігова поїхати у Київ, як кажуть, „раз плюнути". Сів на „маршрутку" і через півтори дві години у столиці. Нашим пращурам здійснити таку мандрівку було значно важче. Пішки цей шлях розтягувався на кілька днів, та й конями подолати його було не легко.
Не випадково Чернігівський князь Володимир Мономах, розповідаючи своїм дітям про те як долав цю відстань «з заутрені до вечерні» на кращих у князівстві конях, згадував це з гордістю, наче про богатирський подвиг. Існував ще водний шлях, але використовувався він лише у теплу пору року і теж займав чимало часу.

Позитивні зміни у транспортному питанні намітилися лише наприкінці позаминулого століття. В означений час річковий транспорт посідав головне місце у вантажних та пасажирських сполученнях Чернігова з навколишнім світом.

Головною водною артерією тоді, як і сьогодні, була ріка Десна, довжинаякої,умежах губернії дорівнювала 130 км. Навігація тривала 8 місяців - з кінця березня до початку листопада. Щоб добратися водним шляхом до Києва, доводилось подолати 204 версти, на що йшло 13 годин. Зворотній шлях (проти течії) тривав на 3 години довше.

На початку двадцятого століття пароплавне сполучення між Черніговом та Києвом значно покращилось. На маршруті влаштували 7 проміжних причалів, у тому числі в Моровську та Острі. І хоча тривалість подорожі збільшилася на чотири години, невисока ціна та комфорт приваблювали пасажирів, які сплачували за квиток усього З карбованці, що було удвічі дешевше ніж на залізниці.

Що стосується залізничних сполучень Чернігова з Києвом, то їх налагодили лише у 1891 році, коли від станції Крути Московсько - Київсько - Вороніжської залізниці до нашого міста проклали вузькоколійку довжиною 76 верст.

Правду кажучи, доходила вона лише до лівого берега Десни і закінчувалася на відстані 5 верст від Чернігова (за сучасним Київським мостом), де у 1893 році збудували приміщення вокзалу. Але добратися до нього було не важко, бо у центрі міста (у районі сучасного магазина „ Янтар" існувала станція МКВ ЖД, де продавали проїзні квитки, та забезпечували пасажирів гужовим транспортом, на якому вони без труднощів могли своєчасно доїхати до станції. Коштувало це від 15 до 30 копійок. Сама ж подорож потягом до Києва у вагоні першого класу обходилась у 7 карбованців, вартість другого та третього класів була значно меншою. Враховуючи те, що середня швидкість потяга не перевищувала ЗО км. за годину, шлях, враховуючи зупинки, тривав 6-7 годин.

Продовжували тоді мандрувати і на конях, але це вже не відповідало вимогам нового часу. На заміну коням приходили автомобілі.
Наприкінці 1908 року у Чернігівську земську управу надійшли одразу два прохання про надання дозволу на відкриття автомобільного руху між Києвом та Черніговом від киян И.М. Полякова та А.О. Прайса.

Дозвіл був отриманий на умові виконання всіх встановлених для цього виду послуг інструкцій, які включали обов'язкову технічну перевірку транспортних засобів, дотримання тарифів як на пасажирські місця так і на вантажі, правил дорожнього руху та його розкладу. На організацію роботи обом підприємцям було надано не більше двох років.

Розпочинався новий етап у історії міжміських транспортних сполучень.

Инф.siver.info