Багатовікова історія Чернігівщини насичена великою кількістю різноманітних подій. Наша земля неодноразово переживала ворожі навали і зустрічала славетних гостей. Набувала могутності і перетворювалась на руїну. Знову відроджувалась і знову занепадала. У більшості випадків все це залежало від людей - друзів і недругів, своїх і чужих.

Але і природа іноді впливала на життя Чернігово-Сіверської землі та її стольного міста, бо не всі природні явища, які траплялися на наших теренах були лише несподіванкою, чи яскравим явищем. Були і руйнівні землетруси, і люті морози, і смертоносні епідемії. Саме про них ця розповідь.

Перші писемні згадки про незвичайні природні явища на території Південної Русі, до складу якої входила і Чернігівська земля, припадають на 11 століття, кінець якого був відзначений двома потужними землетрусами.

Згадуючи про них, літописець повідомляє, що у 1088 році «Земля стукнула. Знамение в сонце. Великий змей до небес». А у 1091 році «Стогнала земля, все слишама». Аналізуючи ці повідомлення, можна зробити припущення, що у першому випадку землетрус був викликаний падінням великого метеориту, хвіст якого і прийняли за вогняного змія. Про руйнації та жертви, у даних випадках не повідомлялось.

Перша половина 12 століття теж була відмічена високою сейсмічною активністю. Є достовірні відомості про землетруси, що відбулися у 1122, 1124, 1126 та 1130 роках.

Найбільш потужній з них стався у 1124 році. Його відчували від Новгорода до Переяславця, де була зруйнована велика церква Св. Михайла. Треба зазначити, що у згадках про землетруси безпосередньо про Чернігів не йдеться, але немає сумніву, що коливання землі під час найбільш сильних з них відчувалося і у нашому місті.

Цікаво, що згадане століття розпочалося дуже незвичайним явищем природи, яке спостерігали і у Чернігові. Воскресенський літопис так розповідає про цю дивовижну подію: «бысть знамение на небеси по 3 дни, аки пожарная заря от востока и юга, от запада и севера, и бысть світло по вся нощи, аки от луны светяшася». Що це було, зараз залишається лише здогадуватися.

Згадується у літописах ще один землетрус, який стався на нашій території за часів Київської Русі. Трапився він напередодні монголо-татарської навали 3травня 1230 року.

Про його силу свідчить те, що міцні поштовхи відчувалися у Києві, Переяславі, Володимирі та Новгороді. У Києво-Печерській лаврі церква Св. Богородиці «розпалася на чотири частини». Одночасно рухнула трапезна церква, де були приготовлені до обіду «явства і пітіє».

У Переяславі Руському «розседеся на двоє церква Св. Михайла». І знову про Чернігів жодного слова. Невже могло статися так, що землетрус, від якого руйнувалися кам'яні храми у сусідніх Києві та Переяславі не зачепив Чернігова? Зачепив.

Про це свідчать сліди ремонтів у деяких давньоруських чернігівських храмах та зруйновані підземні споруди у стародавньому Богородичному монастирі 14 століття теж не обійшлося без природних неприємностей. У 1306 році відбулися великі зливи, які безсумнівно мали катастрофічні наслідки. Інакше літописці не приділили їм своєї уваги.

Не обійшлося без природних негараздів і наступне століття. 2 липня 1454 року вдарив такий мороз, що «зничтожив усю рож», а у січні-лютому 1485 року, раптово

так потеплішало, що «сады раскинулись и расцвели, и трава великая была и птицы гнізда вили».

У1524 році, навпаки, снігта морози протрималися до 25 травня, після чього настала страшенна посуха, яка тривала чверть століття.

Справжнім лихом як для України в цілому, так і для Чернігово-Сіверської землі ставали навали сарани, які фіксуються у документах, починаючи з 17 століття. Перша така згадка відноситься до 1615 року, коли напад сарани охопив одразу Польщу, Литву та Україну, включаючи Чернігів.У1619 році до цієїбіди додалася ще одна -у червні раптово випав сніг. Це стало причиною загибелі усього врожаю, внаслідок чого Чернігівщину охопив голод.

2 серпня 1654 року чернігівці мали можливість спостерігати дивовижне природне явище. У «2 години по полудні солнце затмилось страшно, было всем в борза великом подивенно». Затемнення хоча і налякало людей, але не спричинило їм безпосередньої шкоди, а ось нашестя сарани, що сталося у 1690-му та 1710-му роках знову викликало голодомор.

Страшні випробування приніс мешканцям Чернігова 1748 рік. Спочатку у березні вдарили такі люті морози, що від них загинула величезна кількість худоби. Були зафіксовані навіть людські жертви. Не встигло місто оправитися від одного лиха, як прийшла друга біда.

24 липня на Чернігів напала сарана, яка за свідченням сучасників летіла у такій кількості, що не було видно неба. Зрозуміло, що такий збіг обставин знову викликав у краї голод та людські жертви.

Позаминуле століття теж не обійшлося без сюрпризів природи. Відомо, що у 1802 році на Чернігівщині стався землетрус, який особливо відчувався у Батурині. У 1821 році у серпні несподівано вдарили сильні морози. 11 січня 1838 року землетрус був зафіксований у Чернігові, Ніжині та Стародубі. 26 червня 1841 року сонячне затемнення спостерігалося мешканцями міста з 7-ї до 9-ї години ранку.

Протягом 3 хвилин воно було повним. Ще одне подібне явище сталося у 1851 році. Є відомості і про більш небезпечні природні явища. 11 червня 1842 року близько полудня з північного заходу вздовж околиці Чернігова пронісся потужний смерч, який знищив частину житнього поля, спричинивши його власникам чималі збитки.

Початок 20 століття ознаменувався незвичайним для нашої місцевості явищем.

З 1 7-го на 18-е червня 1908 року настала біла ніч. Люди спостерігали за тим що відбувалося з подивом. Дехто сприймав її як попередження. Так воно і сталося. Узимку настали такі люті морози, що земля промерзла більше ніж на 3 аршина (більше 2 метрів). У місті припинилося водопостачання, загинуло чимало худоби та рослин.

Морози сприймалися мешканцями Чернігова, як тяжке лихо.

Инф.siver.info