Не дивлячись на статус губернського центру, Чернігів у 19 та на початку 20 століть продовжував залишатися невеличким провінційним містом, мешканці якого не були перенасичені кількістю видовищ та різноманітністю розваг. До середини позаминулого століття у Чернігові не було постійного театру і актори, яки приїздили до міста вимушені були показувати свої вистави у розташованій на ринку, так званій, «хлебной шопе», яка являла собою звичайний навіс на дерев'яних стовпах.

Для того, щоб перетворити „шопу" на театр, його заколочували по периметру дошками і у середині створеного приміщення влаштовували сцену та зал для публіки. У1853 році на тому місті, де зараз розташований сквер ім. Попудренка, для театру звели спеціальний будинок.

Це була дерев'яна споруда, обладнана за всіма правилами. Згодом з'явився у Чернігові ще один театр - літній. Знаходився він на місті колишньої цитаделі (зараз на цьому місті пам'ятник Т.Г. Шевченка). Цей театр користувався особливою популярністю місцевої публіки, бо у ньому можна було одночасно подивитися виставу, випити, закусити та подихати свіжим повітрям.

У 1897 році чернігівці вперше побачили „живі   картини", які продемонстрував у будинку Дворянських зібрань полковник Малиновський за допомогою «чарівного ліхтаря». Так розпочалася для мешканців нашого міста епоха кіно.

 У 1907 році в Чернігові відкрився перший кінотеатр під гучною назвою «Синематограф Иллюзион», а невдовзі у місті діяло вже кілька стаціонарних кінозалів. Справжнім святом для мешканців нашого „губернського хутора" ставав приїзд циркової трупи Дурова. Як відомо, вона мала у своєму складі талановитих клоунів, гімнастів, дресированих тварин, серед яких був, навіть, слон. Цирковий намет встановлювали на майдані неподалік від П'ятницької церкви, куди у такі дні сходилося майже усе місто. В ті часи особливою популярністю користувалися виступи борців, а відомі атлети Піддубний та Кащеєв були справжніми кумирами молоді.

Не дивно, що наші земляки надовго запам'ятали, як під час одного з виступів двадцятирічний студент з Ніжина Соболев учинив Кащеєву такий опір, що всесвітньо відомому атлету довелося попотіти, щоб укласти на лопатки мало кому відомого юнака. А от кориду у Чернігові, як то кажуть, не оцінили. Організований 29 липня 1907 року у Міському саду «бій з биком» не вдався. Тільки окремі мешканці губернського центру прийшли подивитися на «дику виходку», як вважали чернігівці.

Таким чином, за продаж квитків організатори отримали лише кілька карбованців. А от що стосується кінних змагань, то до них було зовсім інше ставлення. Вже перші скачки, що відбулися 14 вересня 1897 року на міському іподромі, зібрали надзвичайну кількість глядачів. Час від часу влаштовувались у Чернігові благодійні вечори відпочинку та різноманітні виставки.

Одна з них (1898 рік), привернула особливу увагу, бо складалась з робіт в'язнів Чернігівської губернії та вихованців виправної колонії неповнолітніх правопорушників. І не даремно, бо серед них було чимало справжніх творів мистецтва. Існували у Чернігові музеї і бібліотеки, які відвідувало чимало мешканців міста.

Найбільш багатолюдними і по справжньому загальнонародними гуляннями були ярмарки, які на рубежі 19-го та 20 ст. проводились у Чернігові чотири рази на рік. Для їх проведення Дума виділяла велику територію вздовж Стрижня, та на березі Десни. Тут можна було весело провести час, купити потрібні речи та добре випити і закусити.

Під час ярмарок у місто привозили екзотичних звірів, які виступали перед публікою разом з жонглерами та фокусниками. Великою популярністю, особливо серед учнівської молоді, користувалися спортивні види відпочинку. Улітку та взимку вони були різні. У теплу пору року до послугвсіхбажаючихдіяли купальні на правому березі Десни та човни, користування якими коштувало від 5 до 10 копійок за годину, в залежності від його розміру.

То коли наступали морози, за вказівкою міської Думи, на вулиці Гончій (сучасна вул. Горького) влаштовували каток, який ніколи не пустував. У вихідні та святкові дні у парках та скверах Чернігова організовувалися народні гуляння, під час яких грали духові оркестри, розквартированого у місті полку чи кіннотно- поліцейскої сторожі. Треба відмітити, що були ще й бали у Дворянському зібранні та офіцерському зібранні. Саме на останні особливо бажали потрапити місцеві дівчата, бо це надавало шанс познайомитися з молодим офіцером та вийти за нього.

Инф.siver.info