До дев'ятнадцятого століття промисловості у Чернігові практично не існувало. Про це красномовно свідчить рапорт, наданий у 1775 році полковою канцелярією у вищі державні установи. У ньому говориться, що «во всем городе и в уздах фабрик и заводов никаких не имеется, а только имеются винокуренные заводы». Лише через півстоліття у офіційних документах починають згадуватися перші чернігівські мануфактури.

Посилаючись на рапорт губернського землеміра, що датований 22 грудня 1836 року, у місті існувало п'ять теслярних та одна екіпажна мануфактура, одна золотарська майстерня, п'ять скотобоєнь, шість цегляних заводів та одна салотопня. У 1859році у Чернігові працювали ремісники лише двадцяти п'яти спеціальностей, а за даними 1861 року у місті, де налічувалося 14612 мешканців, існувало 12 невеличких фабрик та заводів, вісім з яких виробляли цеглу.

У 1873 році кількість підприємств збільшилася до 19, а кількість працюючих на них досягла 111 осіб. Минуло чверть століття. Населення Чернігова збільшилося удвічі, але відсоток промислових працівників як і раніше залишався дуже низьким. У 1904 році на 24 міських підприємствах працювало лише 320 робітників.  

Переважна більшість чернігівських заводів та фабрик того часу вже давно не існує. Лише «Жовтневий молот» і сьогодні продовжує виробляти свою продукцію. Виникло це відоме кожному чернігівцю промислове підприємство у 1907 році на базі ливарної майстерні міського ремісничого училища. Так вже сталося, що ця майстерня не виправдала покладених на неї сподівань і міська Дума видала постанову «Об использовании литейной мастерской, как вспомогательного заведения для водопровода, электрической станции и других городских надобностей».

В той час майстерня, яка перетворилася на невеличкий завод, розміщувалася у центрі міста в районі сучасного Державного банку. Вона складалася з чавунно- ливарного цеху та механічної майстерні, у яких працювало 40 найманих робітників та близько 30 вихованців ремісничого училища. У 1916 році земське зібрання прийняло постанову «О безотлагательном строительстве механической мастерской на участке Коты».

У жовтні 1922 року обидва заводи були об'єднані у єдине підприємство, яке отримало назву «Октябрьский молот». Далі були становлення і розвиток виробництва, війна, відбудова, розквіт, занепад і знову відродження. Створення заводу «Жовтневий молот» відбувалося у дуже складних умовах. Тільки що закінчилася громадянська війна. Наприкінці 1921 року у Чернігові діяло лише 18 промислових підприємств, включаючи типографію. Що стосується безпосередньо заводу «Коти», то, як про це писала газета «Красное знамя», він «являє собою у цей час замерзлий організм... Кількість робітників скоротилося до 45 осіб. Сезон головного виробництва - випалення клінкерної цегли - закінчився, продовжують працювати лише допоміжні, учбово-показові теслярні, слюсарні та бетонні майстерні... Сировини немає. Світла немає...».

В той же час на Ливарному заводі, який був розташований у місті і складався з ливарної, слюсарної, токарної та невеличкої теслярно-модельної майстерень і нараховував 44 працюючих, справи складалися краще. Поступово збільшувалося виробництво. Робітники, які виготовляли плуги, соломорізки та кінні приводи на замовлення приватних осіб, регулярно отримували заробітну платню. Але Ливарний завод знаходився у центрі житлової забудови і тому не мав перспектив для розбудови, а ось завод «Коти», розташований у полі, мав змогу розширюватися скільки завгодно.

Тому було прийняте рішення про об'єднання обох підприємств, на умовах переносу ливарного виробництва з міста на Коти. Як з'ясувалося, не всім у місті подобалася така перспектива. Але, незважаючи на перешкоди, до початку листопада 1922 року чавунно-ливарне виробництво було перевезено на нове місце. У його колишньому приміщенні залишилася лише контора та частина теслярного цеху з 25 робітниками.

Ставши найбільшим робітничим підприємством міста, «Жовтневий молот» оживає. У 1924 році його штат збільшується ще на 25 робітників. Встановлюється кілька нових верстатів і здійснюється ремонт старих. Були придбані: сучасний паровий молот, вентилятор та динамо- машина, яка забезпечила світлом не лише завод, а й прилеглі до нього радгоспи та хутори. Хоча «Жовтневий молот» був дуже потрібен Чернігову, який потерпав від безробіття, знаходилися такі, що наполягали на його ліквідації. Побоюючись конкуренції, керівництво аналогічного конотопського заводу наполягало на забороні виробляти у Чернігові ливарну продукцію і намагалося переконати місцеву владу перетворити «Молот» на звичайну ремонтну майстерню.

Але його колектив як міг відстоював своє підприємство. «Жовтневий молот», починаючи з березня 1924 року, розпочинає підготовку молодих спеціалістів, відкривши власну школу фабзавуча. Було підраховано, що у разі добудови залізниці з широкою колією, яка за проектом повинна була пролягти поряд з територією заводу, кількість робітників збільшиться до 1000 осіб. У 1933 році завод було передано Наркомату сільського господарства.

У короткий термін у його цехах була налагоджена робота по ремонту тракторних двигунів та випуск запасних частин для сільськогосподарської техніки. На підприємстві проводилася культурно-просвітницька та спортивна робота. Був створений самодіяльний театр. На початку Великої Вітчизняної війни «Жовтневий молот» евакуювали до Саратова, де його працівники ремонтували бойову техніку.

Инф.siver.info