• Главная
  • ЛЕНТА НОВОСТЕЙ
  • АРХИВ
  • RSS feed
  • Сіверянська вулиця та її знамениті мешканці (Чернігівщина)
    Опубликовано: 2013-02-18 22:40:31

    Сіверянська ще до того, як у 1922 році була перейменована у вулицю Михайла Коцюбинського, вже для багатьох асоціюва¬лася з іменем видатного українського письменника.

     

     Переїхавши 1898 року до Чернігова, одружений з чернігівкою Вірою Дейшею, він невдовзі оформив через міський банк купчу на півгектарну садибу, що розташувалася у мальовничій околиці міста, на початку Сіверянської, біля одного з відрогів Холодного Яру.

     

    Як згадувала приятелька сім'ї Коцюбинських Тодосія Шкур- кіна-Левицька, "Михайло Михайлович зупинився на цій невели¬кій хаті, бо біля неї був гарний садочок з квітами й чудовий краєвид на Троїцький монастир та на Болдині гори... Проте й цей дешевий будинок був над силу Коцюбинському. Усе життя через нього він був боржником міського банку..."

     

    Жив тут письменник до своєї передчасної смерті, було йому тоді лише 49 літ, у 1913 році. Разом з ним та дружиною тут мешкали його мати Глікерія Максимівна, сестра Лідія, тут виросли діти — Юрій, Оксана, Ірина та Роман. В цій затишній оселі народилися його кращі твори, серед яких "В путах шайтана", "Дорогою ціною", "Цвіт яблуні", "Fata morgana", "Тіні забутих предків". Тут його гостями були письменники Борис Грінченко з дружиною Марією Загірньою, Володимир Самійленко, Микола Вороний, а згодом юні Павло Тичина, Василь Блакитний, Аркадій Казка, Григорій Верьовка... Тут грав на роялі Микола Лисенко, бесідував з письменником перекла-дач його творів зі Швеції, вчений-славіст Альфред Єнсен.

     

    Сюди, на його адресу — "Чернігів, вул. Сіверянська, власний будинок, Михайлові Коцюбинському" — надходили десятки листів як з усієї України, так і з Австрії, Англії, Німеччини, Польщі, Чехії, Росії, Швеції. Листовно з ним спілкувалися Іван Франко і


    Леся Українка, Панас Мирний і Максим Горький, Михайло Грушевський і Василь Стефаник, Ганна Барвінок, Володимир Вин-ниченко, Богдан Лепкий, Володимир Гнатюк, Федір Вовк... "Воістину, зазначає Валерій Шевчук у передмові до чотиритом¬ника цих листів, виданих на початку XXI століття, амплітуда стосунків М. Коцюбинського з письменниками різних напрямків була широка, що, зрештою, свідчить про широту його душі і неординарність світогляду".

    Окрасою садиби Коцюбинського був сад. Оскільки описів чернігівських садів початку минулого століття не залишилося, дозволимо собі процитувати спогад доньки письменника Ірини Коцюбинської:

    "У нас чудовий садок. Стежкою, що йшла від сходів веранди, він розподілявся на дві частини. Ця стежка була обсаджена декоратив-ними деревами: каштанами, липами, кленами, березами, ясенками.

    Кущі спірею та бульдонежу утворювали плутанину гілок, об- тяжених сніжними кулями та ніжними віночками цвіту. Рожевий мигдаль додавав гіркуватого духу до ніжних пахощів білих тро¬янд, рожевої шипшини, жасмину та бузку, що пишно розрос¬лись понад стежками. А внизу під кущами синіли озерця барвінку, фіалок, розтікалася білими струмками запашна конвалія.

    Клумби перед верандою прикрашались пломенистими тюль-панами, ніжними нарцисами, столітнім червоним маком, білими та жовтими запашними лілеями та іншими квітами.

    Білий "Мойсеїв кущ", який тато привіз з Італії, наповнював повітря сильним солодким духом. Вночі садок огортали пахощі білого каприфоліуму, матіоли і тютюну.

    В кінці саду попід парканом росли кущі ліщини, барбарису, агру-су, порічок і малини. Вздовж всієї садиби височіли тринадцять піра-мідальних тополь. Чернігівці їх називали тополями Коцюбинського.

    Не дивно, що в садку було так гарно. Дбайливі татові й мамині руки зазнали тут багато праці. Батько й мати часто радились, які квіти де садовити, яких сортів дерев і кущів замовляти в садівництві. Восени їздили візником до садівництва Гофедіца або Зборовсько- го, відбирали кращі щепи фруктових дерев. Біля ялинки, яку тато сам посадив під вікном спочивальні, росла пишна красолька, яку він  так любив. З лісу приносили заячу капусту, коріння папороті..."

    Такими ж привітними і затишними є будинок і сад й сьогодні тут діє літературно-меморіальний музей-заповідник письмен¬ника, створений 1934 року. У 1982 році на території садиби споруджено триповерхове приміщення експозиції, фасад якого прикрашає скульптура роботи Флоріана Коцюбинського.

    Поруч з музеєм Михайла Коцюбинського — мурована Казан¬ська церква, що символізує перемогу над Наполеоном. Такі храми на честь Казанської ікони Божої Матері після Вітчизняної війни 1812 року тоді зводилися в усіх губернських містах. У Чернігові її збудували упродовж 1820-1827 років. Ця споруда в стилі класицизму має в основі квадрат із прибудованими з чотирьох сторін меншими приміщеннями.

    А завершує храм великий сферич¬ний купол, навколо якого встановлені чотири маленькі декора¬тивні бані. Із західного боку церкви височить дзвіниця. На початку минулого століття церкву перебудували, а у 1943 році пристосу¬вали під кінотеатр, потім — під виробниче приміщення. Нині храм відреставровано, дбайливо упорядковане його подвір'я, сюди охоче йдуть віруючі.


    Документи свідчать, що брукування чернігівських вулиць роз-почалося у 1879 році згідно з договором міської думи та купця Френкеля, який зобов'язувався упродовж двох років забезпечити з цією метою місто необхідною кількістю каміння. Найперше замостили Богоявленську (теперішня Шевченка від Красної площі до Красного мосту), П'ятницьку, потім — Красну площу.

    Проте є свідчення, що Сіверянська була забрукована (щоправда не камінням, а клінкером) ще до 1861 року. Чому ж саме Сіверянська? Наштовхує на здогад путівник по Чернігову 1896 року, в якому зазначено, що ця вулиця починається від цегельних заводів. Зрештою, ці підприємства діяли не тільки тут, а й по всій західній околиці міста, зокрема, й на сусідніх Землянках. Чи не власники тутешніх цегелень спеціально виготовили клінкер, щоб впорядкувати свою вулицю?

    Такий цегельний завод знаходився і за Казанською церквою у власній садибі Тищинських, що виходила на Сіверянську. Одного із представників цієї родини у 1896 році поховали на цвинтарі Воскресенської церкви. На мармуровому пам'ятнику його могили, що збе-рігся до сьогодні, викарбувано: "Александру Амфияновичу Тищинскому — благодарный Чернигов". Звісно, такої пошани удостоївся мешканець Сіверянської далеко не за те, що випалював цеглу...

    Він народився 1835 року в селі Голубичі теперішнього Ріпкинського району у дворянській родині. Після закінчення Чернігівсь¬кої гімназії навчався у Харкові — у ветеринарному училищі, а потім на медичному факультеті університету, звідки був виключений за революційну діяльність і все подальше життя перебував під пильним оком поліції. Відтак згодом не вдалося закінчити ні Київський, ні Дерптський університети, куди вступив опальний студент.

    Більше того, доводилося побути в'язнем Петропавловської фортеці, яка упродовж двох століть була місцем розправи царизму над передовими людьми Росії. В молоді роки також активно співробіт-ничав з чернігівською організацією "Земля і Воля", зокрема, до-ставляв в рідні місця герценівські "Колокол" і "Полярную звезду".

    У 1864 році Тищинський назавжди повернувся до Чернігова. Незважаючи на поліцейський нагляд, завдяки своїм блискучим 

    знанням і організаційним здібностям здобув прихильність губер-наторів Сергія Голіцина, а потім і Олексія Панчулідзева, працю¬вав помічником керівника губернаторської канцелярії і водночас редагував неофіційну частину "Черниговских губернских ведомостей”. А потім, починаючи із 1875 року, двічі обирався головою Чернігівського повітового земства.

    Незаперечним був його авторитет і серед прогресивної громад-ськості міста. У 1877 він став одним з ініціаторів створення громад-ської бібліотеки (тепер обласна бібліотека ім. В.Короленка), передав¬ши їй багато своїх книг. Пропагував творчість Т.Шевченка, І.Франка і, найперше, Л.Глібова, після смерті якого став його першим біографом. Залишив помітний слід і в історії чернігівської журналістики, опублікувавши в "Губернских ведомостях" ряд історико- краєзнавчих студій. В останню дорогу почесного громадянина міс¬та проводжали сотні людей і поховали з великими почестями.

    Наступна наша розповідь про Любов Андрєєву-Дельмас (1884- 1969) — наймолодшу із семи дітей Олександра Тищинського. Випускниця Чернігівської жіночої гімназії і Петербурзької консер-ваторії, вона стала відомою оперною співачкою Любов'ю Дель- мас, взявши собі для сценічного іміджу прізвище матері, яка мала французьке коріння. Разом з чоловіком Павлом Андрєєвим, теж солістом опери, виступала в театрах Петербурга, Москви, Києва, а зоряною її вершиною стали знамениті "Російські сезони" Сергія Дягілєва, в яких вона разом з Федором Шаляпіним співала в Парижі, Монте-Карло та інших європейських містах.

    Особливий успіх випав чернігівці з вулиці Сіверянської в головній ролі опери "Кармен". У 1914 році в Петербурзькому те¬атрі музичної драми у неї і водночас у створений нею образ циганки Кармен закохався російський поет Олександр Блок, забувши на кілька місяців свою дружину — теж Любу, доньку відомого хіміка Дмитра Менделєєва. Це був бурхливий роман, про який нагадує цикл поезій "Кармен" з повною присвятою — "Любови Александровне Дельмас", жінці, ім'я якої Блок обезсмертив так, як колись Пушкін обезсмертив ім'я Анни Керн, теж, до речі, нашої землячки-чернігівки:


    Я буду петь тебя, я небу Твой голос передам!

    Как иерей, свершу я требу За твой огонь — звездам!

    Ты встанешь бурною волною В реке моих стихов,

    И я с руки моей не смою,

    Кармен, твоих духов...


    Він писав їй сповнені почуттів листи, коли вона влітку поїхала до рідного Чернігова, залишив про неї захоплені записи у своє¬му щоденнику. Лише згодом вони стали просто добрими знайо¬мими і їхні дружні стосунки тривали до передчасної смерті со¬рокалітнього поета у 1921 році.

    На початку минулого століття на Сіверянській мешкала роди¬на Примакових, син яких Віталій згодом став організатором і керівником Червоного козацтва, відомим радянським військовим діячем. А в молоді роки підтримував близькі стосунки з роди¬ною Коцюбинських, зокрема, їхніми дітьми Юрієм і Оксаною — своєю майбутньою дружиною.

    Згідно зі списком домовласників 1908 року на Сіверянській також мешкали дворянка Парасковія Пашковська та священик Олександр Шестериков.

    На перехресті з вулицею Олександрівською на початку 1899 року з ініціативи губернатора Євгена Андрієвського було відкрито і освячено перший у місті ломбард. А неподалік стояв будинок, в якому приймала чернігівок Меланія Марківна Кранц — перша в місті жінка-лікар і дочка власника відомого книжкового магазину, про якого ми згадаємо у розповіді про вулицю Борисоглібську.

    В роки Великої Вітчизняної війни всі будівлі вулиці Коцюбин-ського у центрі міста були зруйновані, і саме звідси розпочала¬ся повоєнна забудова Чернігова. Вже наприкінці 40-х років тут виросли перші двоповерхові будинки, які досі є окрасою вулиці. Ще тоді їх назвали "хутором Букловського", не гадаючи про те, що цим увічнили добру пам'ять про першого післявоєнного головного архітектора міста Петра Букловського.

     

    Инф.siver-info.com



    Внимание!!! При перепечатке авторских материалов с ELCOMART.COM активная ссылка (не закрытая в теги noindex или nofollow, а именно открытая!!!) на портал "Торгово-промышленные новости ELCOMART.COM" обязательна.



    info@elcomart.com
    При использовании материалов сайта в электронном виде активная ссылка на elcomart.com обязательна.