Спочатку була невелика коса, яка відокремлювала від Дніпра його правий рукав — річку Почайну, що відгалужувалася між Вишгородом і гирлом Десни від головного русла, протікала через Оболонь і на Подолі знову впадала в Дніпро. В затишну гавань Почайни під час Турецької війни 1710 і 1718 років із Десни від Брянська заводили барки з казенними припасами на зимівлю.

На початку ХVІІ ст. через косу прорили канал, аби зручніше проходити по Дніпру барками до почайнинської гавані Притики. З часом косу розмило, річка замулилася, обміліла, і врешті-решт її поглинув Дніпро. Зі зміною русла повноводого Дніпра в цьому місці утворився цілий архіпелаг острівців навколо великого півострова Рибальського.

У гавань заходили пароплави

На середину 90-х років ХІХ ст. Київ так і не обзавівся пристойним портом. Тому міська управа вирішила оголосити конкурс на облаштування гавані Притики, знаної ще з часів Київської Русі як найважливішої на водному шляху «з варяг у греки». Проект нової гавані розробив інженер Максимович. На місці неглибокої, сповненої мулу та міського сміття затоки — в колишньому гирлі Почайни — роботи тривали понад два роки, з весни 1897-го до липня 1899 року.

Дно вичистили, затока поглибшала до 3,2 м, гавань завширшки від 180 до 240 м простяглася на 2 км. На все про все витратили 436 тисяч рублів. У результаті отримали найбільший в Європі на ті часи річковий порт — з 12 гектарами складської території, розрахований на 600 суден. Гавань розширилася до Рибальського півострова, на західному березі якого обладнали верф.

Плюс електрифікація

Практично безлюдну територію Рибальського півострова почали розбудовувати наприкінці 1920-х під головним для всієї молодої країни девізом електрифікації та індустріалізації. Неподалік гавані 1926 року розгорнули будівництво Київської районної електростанції (КРЕС). Станцію зводили за проектом архітекторів Паруснікова, Бурова та Гольца в стилі конструктивізму.

Найбільша пам'ятка Рибальського- Київська районна електростанція (КРЕС) ім. Сталіна. Підчас війни станцію було зруйновано, потім відновлено і введено до ладу як ТЕЦ-2. У 1930-х забезпечувала електроенергією весь Київ
 

Загалом витратили майже вісім з половиною мільйонів карбованців, з яких приблизно три мільйони пішло лише на будівництво. 2 травня 1930 року перерізали червону стрічку — КРЕС запрацювала, хоча повністю роботи завершили тільки через три роки. На той час станція була головним джерелом електроенергії для міста. Чотири казани з площею нагріву в 750 кв. м видавали на-гора 21 300 кВт.

На початку 1928 року в радянської влади дійшли руки і до верфі на західному березі Рибальського півострова, ще донедавна найбільшої європейської гавані. Президія Вищої ради народного господарства України затвердила постанову про зосередження річкового суднобудування на заводі «Ленінська кузня».

Ленінською кузнею став 2-й Київський машинобудівний завод, колись Південно-Російський, який знаходився у місті неподалік залізничного вокзалу (квартал між вулицями Жилянською й Комінтерна). Тут до революційних подій виготовляли устаткування для цукрових заводів, винокурень, лісопилень, млинів, а під час Першої світової війни завод отримав замовлення на виробництво гранат і кількох буксирних пароплавів. Саме тоді заводу для складальних робіт виділили територію біля дніпровської гавані.
 

Проекти майбутнього: таким бачив річковий вокзал поблизу Рибальського півострова студент-п’ятикурсник Бєляков у 1936 році

Закладання на Рибальському першої майбутньої суднобудівної верфі заводу відбулося 8 листопада 1928 року. Завдання першої п’ятирічки — зробити завод найкращим в країні й зосередити на ньому річкове суднобудування. У романтичному запалі будували перший радянський буксирний пароплав «Білорусь» із суцільнозварним корпусом — винахід Патона. На воду його спустили вже 1931 року.

Також у 1928 році розпочали роботи зі спорудження залізничного мосту з півострова на Лівобережжя. Петровський залізничний міст відкрили 8 листопада 1929 року.

Як Рибальський став островом

Жоден з описаних ще в києворуських літописах паводок не був таким великим, як київська повінь 1931 року. Найбільше постраждав саме Рибальський півострів.

Восени пройшли рясні зливи, які зволожили грунт до межі. У грудні вдарили люті морози, і земля відразу глибоко промерзла. До весни випало неймовірно багато снігу — у півтора-два рази більше...