Чверть століття тому, 20 листопада 1989 року, Генеральною Асамблеєю ООН прийнято Конвенцію про права дитини, яка стала першим у світовій історії міжнародно-правовим документом зобов’язуючого характеру практично для всіх держав світу, покликаним забезпечити основи правового захисту дітей.
Права дітей – це  права людей, які потребують особливої уваги і захисту, тому Конвенція стала логічним і необхідним продовженням перших у світі зобов’язуючих та універсальних за сферою застосування документів у галузі захисту прав людини – Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.
Ратифікувавши Конвенцію в 1991 році, Україна взяла на себе зобов’язання реформувати національну систему захисту прав дитини відповідно до високих стандартів цього документа ООН.
За роки, що минули, була створена практично нова законодавча база стосовно дітей, яка отримала в цілому позитивну оцінку міжнародних моніторингових органів, і головною перешкодою для її належної реалізації найчастіше ставали лише труднощі належного бюджетування, притаманні, втім, для держави в цілому.
Цього року виникли обставини, за яких ми оцінюємо Конвенцію зовсім по-новому. Вже не з точки зору зобов’язань, які Україна взяла перед світом, а з точки зору її ефективності як інструмента захисту українських дітей на територіях держави, тимчасово непідконтрольній урядові. Оцінюємо як інструмент захисту прав наших дітей у міжнародних судових і правозахисних органах та організаціях.
Конвенція є живим організмом, що постійно розвивається, реагуючи на конкретні виклики та загрози дитячим правам. Результатом цього розвитку стали доповнення до Конвенції – факультативні протоколи.
Протокол про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії став дуже важливим для України у справі захисту наших дітей від реальних та потенційних споживачів відповідних «послуг» та «продукції», які, проживаючи, як правило, за кордоном, тепер не можуть уникати належної правової оцінки та відповідальності за вчинені дії, ховаючись за своєю «екстериторіальністю». 
У зв’язку з російською агресією особливої актуальності набув протокол щодо заборони участі дітей у збройних конфліктах. Відповідно до взятих міжнародних зобов’язань українська сторона забезпечує контроль за недопущенням у добровольчі формування чи, за наявності таких фактів, терміновим вилученням з них осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку. І це в той час, коли проросійські збройні формування самопроголошених територій, не обтяжених відповідальністю за дотримання норм міжнародного права, нехтують і правами, і самим життям дітей, залучаючи їх до бойових дій, нерідко використовуючи в якості живого щита чи в інтересах інформаційної війни.
Через вказані події велика кількість дітей, у кращому випадку з кимсь із рідних, була змушена покинути рідну домівку та увійшла до категорії внутрішньо переміщених осіб. Відтак звертаюся до представників органів влади, соціальних працівників: гарантії Конвенції щодо прав дитини повною мірою поширюються і на такі обставини виняткового характеру. І щоб ці гарантії дотримати, потрібні ваша душа і ваше серце, адже чужих дітей не буває.
Дотримання прав дітей повинно нарешті стати нормою у повсякденному житті кожного чиновника, кожного з батьків, кожного громадянина України. 
Єднаймося заради дітей!
Валерія Лутковська