До Всеукраїнської громадської організації "ПОРА!" надходять відомості про тиск, звільнення з роботи та інші репресії щодо людей, які брали участь у виборчій кампанії Віктора Ющенка, а то й просто симпатизували йому.

 

Чиновники, які розправлялися з вчорашньою опозицією і тими, хто її підтримував, залишилися на своїх місцях після революції, впевнено доводять справи до кінця при повному невтручанні та байдужості нової влади.

 

Найвражаючим з вищезазначеного є справа щодо нібито друку начебто в Україні у 2003 році фальшивих молдавських леїв для підриву економіки Молдови та дестабілізації ситуації в цій країні.

 

В організації "злочинної операції міжнародного масштабу" звинувачується Тарас Гаталяк, директор львівської поліграфічної фірми "Папуга". 13 жовтня в Малиновському районному суді міста Одеси має відбутися одне з останніх, а, можливо й останнє, судове засідання.

 

 

Взимку 2003 року Тараса Гаталяка отримав пропозицію друкувати плакати, листівки та наліпки майбутньої Громадянської кампанії "ПОРА!". Наприкінці травня "ПОРА!" вкотре звернулася до Тараса з проханням надрукувати наклад антикучмівських наліпок. Тарас сказав, що підтримує ідею кампанії "ПОРА!", але тимчасово не може надрукувати наліпок, оскільки підозрює, що за ним слідкують, й не впевнений у всіх працівниках своєї фірми

Наступного дня Тараса Гаталяка заарештували. До середини листопада 2004 року доля Тараса була невідомою. Все, що вдалося дізнатися від працівників "Папуги" – це те, що він сидить у слідчому ізоляторі в Одесі, умови перебування жахливі, офіційна причина ув’язнення – організація міжнародного злочинного угрупування для виготовлення великої партії фальшивих леїв для підриву економіки Молдови.

 

Детальну інформацію можна було отримати отримала лише після виходу Тараса з СІЗО, де він провів понад півроку. Окрім деталей щодо його справи, Тарас Гаталяк розповів, як його постійно переконували "розколотися", погрожували фізичною розправою, забороняли розмовляти українською мовою, знущалися над ним за симпатії до Ющенка, фальсифікували вибори та робили інші жахливі речі на кшталт неоформлених протоколами спільних з молдавськими "колегами" допитів, які супроводжувалися погрозами вивезти Тараса до сусідньої країни.

 

Співкамерник Тараса наполегливо радив йому то визнати свою провину частково, то відмовитися від власності на друкарню, то від власності на основні засоби (дорогі друкарські верстати). Вийшовши на волю раніше за Гаталяка, колишній співкамерник зателефонував на другий день після того, як Тараса після закінчення слідства й передачі справи до суду випустили на підписку про невиїзд.

 

Він наполегливо роздавав поради, щоб Тарас пішов до СБУ і взяв на себе часткову провину, наприклад, що надавав розпорядження своїм друкарям виготовляти фальшиві леї.

 

 

Кримінальну справу № 221 розслідувало управління СБУ в Одеській області. Слідством начебто було встановлено, що в Україні діяло злочинне угрупування, яке виготовляло фальшиву молдавську валюту для дестабілізації економічної ситуації в цій країні.

 

Замовниками фальшивок, за офіційною версією, виступала молдавська опозиція. Згідно документів справи, до "міжнародної змови" були причетні громадяни України, Молдови, Канади і мешканці Придністров’я, в тому числі "помаранчевий" молдавський опозиціонер, лідер Християнсько-демократичної народної партії цієї країни Юрій Рожка.

 

Практично усі фігуранти "змови" з українського боку в травні минулого року були затримані, а деякі з них протягом 6 місяців побували в Одеському СІЗО. Після завершення розслідування запобіжний захід утримання під вартою їм замінили на підписку про невиїзд, а кримінальну справу передано до Малиновського районного суду Одеси.

 

Офіційна версія змальовує "міжнародний заговір" так. Одесит Сергій Михайлик в 2001 році на Малиновському ринку випадково зустрів свого однокурсника, мешканця придністровського міста Тирасполя Петра Рейха, який запропонував йому виготовити за винагороду 100 мільйонів фальшивих лей.

 

Згоду Сергія Михайлик дав наступного року під час зустрічі з Петром Рейхом в Кишиневі, куди він разом з родиною приїхав на день народження своєї тещі. Тоді йому стало відомо, що фальшиві леї мали підірвати економіку Молдови і спровокувати масові безпорядки в країні напередодні парламентських виборів з наступним захопленням влади лідером Християнсько-демократичної народної партії Юрієм Рожкою.

 

Петро Рейх мав підшукати відповідну друкарню, папір високої якості з певними ступенями захисту та все інше для виготовлення добротних лей. Михайлику доручалось знайти особу, яка не знатиме деталей усієї афери, однак відповідатиме за зберігання підробленої валюти та забезпечить її доставку до кінцевої точки, тобто до Молдови.

 

Для цього він знайшов свого старого знайомого Віктора Черепанова, також мешканця Одеси. Петро Рейх знайшов друкарню. Найцікавіше, що аж у Львові. Це було поліграфічне підприємство ТОВ "Папуга", співзасновником і директором якої був Тарас Гаталяк. Друкували фальшиві леї начебто мали місцеві друкарі, котрі працювали на "Папузі"  Гаврилов, Кавецький та Маркоцький.

 

З липня по листопад 2003 року, за офіційною версією, в цій друкарні було виготовлено 19 млн. 720 тис. леїв банкнотами по 200 леїв. В січні 2004 року Сергій Михайлик з метою подальшого транспортування до Молдови забрав фальшиві гроші зі Львова і передав їх Віктору Черепанову. Той, в свою чергу, переправив "замовникам" через Придністров’я до Молдови 19 531 400 леїв, а 188 600 залишив собі. Яким чином передавалися гроші, слідство так і не встановило.

 

Підставою для порушення кримінальної справи послужила начебто добровільна явка з повинною Сергія Михайлика до одеського СБУ. Він признався у скоєнні злочину та видав інформацію по всіх особах, які, за його словами, були причетні до замовлення та друку леїв.

 

Після "розкаяння" Михайлика працівники СБУ провели в Черепанова дві контрольні закупки – 2400 та 22 000 лей, після чого провели обшук у нього в гаражі, де знайшли решту – 164 200 лей.

 

І слідство, і прокуратура, яка виступає в якості обвинувачувача, беззастережно вірять показам обвинувачених. Саме їм за співпрацю і допомогу в розслідуванні просять дати умовні терміни, тоді як Тарасу Гаталяку "світить" 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

 

І віра слідства у правдивість згаданих показів не стає меншою, коли так звані "поплічники" Тараса Гаталяка на ходу під час судових засідань неодноразово міняють покази, в тому числі дати і місця подій. Як тільки виявляється, що в момент "скоєння злочину" у Тараса є 100%-ве алібі.

 

 

Розслідувати справу довелося Тарасові Гаталякові разом із своєю дружиною, адвокатами, журналістами та активістами "ПОРИ!" В результаті виявилося багато деталей, які серйозно піддають сумніву офіційну версію цього міжнародного злочину.

 

Чи не найбільш цікавим є "розслідування" взятого на себе Петром Рейхом зобов’язання знайти, окрім друкарні, високоякісний папір з потрібними для друку леїв ступенями захисту. Зрозуміло, що такий папір не продається у кожній крамниці, а виробляється лише окремими підприємствами з особливим режимом.

 

Натомість з документів слідства витікає, що Михайлик начебто за порадою Рейха просто "поїхав і взяв" на науково-виробничому підприємстві "Знак" в Підмосков’ї десять тисяч аркушів спеціального паперу. І не просто паперу, а з водяними знаки із зображенням молдавського господаря Штефана чел Маре, захисними смугами і кольоровими нитками.

 

Ймовірність купівлі пересічним громадянином на режимному об’єкті системи "Госзнаку" (а тільки таки підприємства мають право в Росії випускати папір для виготовлення грошей) напівфабрикатів валюти іншої країни, з якої можна зробити високоякісну фальшивку, очевидно, прямує до нуля.

 

Це, здавалось би, ясно всім, окрім українських розвідників з контррозвідниками, яких така легкість отримання "напівфабрикатів" валюти чомусь не здивувала. Слідчо-оперативні заходи завершились переглядом інтернет-сайту www.pues.ru на якому є коротка інформація про НВП "Знак".

 

Слідчих задовольнив факт, що офіційно підприємство з такою назвою нібито існує і навіть, згідно інформації того ж сайту, виготовляє папір з водяними знаками. Щоправда, на сайті жодної згадки про папір для грошей та умови замовлення й отримання подібної продукції немає. І це може перевірити кожен.

 

Домен www.pues.ru належить Пушкінському центру послуг зв'язку Московської області. В розділі "Наші абоненти" згадується НВП "Знак", і навіть є сторіночка, що розказує про це підприємство: http://www.pues.ru/znak/index.htm Однак, за єдино вказаним на сайті номером телефону цього підприємства, ні з ким, окрім автовідповідача, поспілкуватися ні нам, ні іншим нашим знайомим, які проводили "альтернативне громадське розслідування", не вдалося.

 

Не менш цікавий ще один епізод, який стосується перевезення паперу з Підмосков’я. Як твердив Сергій Михайлик, від’їжджаючи, він попросив "транспортера" вже готової фальшивої валюти Віктора Черепанова зустріти його на одеському вокзалі, оскільки ящики з папером були важкенькі.

 

Сам Михайлик, перебуваючи у Москві, мав квиток на потяг №23 до Одеси. Однак на вокзалі він чомусь передає папір бригадиру поїзда "Москва-Кишинів". Можливо Михайлик не знав, а от як бригадир "забув", що його потяг не їде через Одесу? Тому, зрозумівши, що це – нісенітниця, версію поміняли.

 

Тепер все "відбувалося" так: ледь потяг виїхав з Москви, як бригадир нібито зателефонував Михайлику і повідомив, що поїзд за Києвом перевірятимуть, і ящики треба терміново забрати. На станції Київ-Пасажирський Михайлик з двома ящиками (по п’ятдесят кілограмів кожен!) мотався від кишинівського до одеського поїздів, які начебто стояли поруч, але все скінчилося добре, і папір був таки доставлений до Одеси.

 

Все це, не зважаючи навіть на те, що папір для львівської друкарні везли чомусь до Одеси, виглядало б хоч якось правдоподібно, якби не "парашут, що волочиться за спиною". Потяг №23 "Москва-Одеса" прибув до Києва вранці о 9.09, і в 9.34 відправився далі. А найближчий до нього потяг до Кишинева №047 в’їхав на київський вокзал о 8.34 і від’їхав о 8.49, тобто за двадцять хвилин до появи на обрії потягу, в якому нібито знаходився Сергій Михайлик.

 

За офіційною інформацією від залізничників ці поїзди того дня з приходом та відходом не затримувалися. Тобто, у якому б з потягів не їхав на Кишинів бригадир, розповідь Михайлика про те, що одеський і кишинівський потяги перетинаються на київському вокзалі, просто не відповідає дійсності. Але і на цей факт слідчі подивились крізь пальці.

 

 

Цікаво, що про свою участь у "злочині" відомий бізнесмен Петро Рейх, мешканець Придністров’я і громадянин Молдови, дізнався із преси. А коли захотів поїхати Україну, то виявив, що його туди не пускають, бо він перебуває у якомусь "списку небажаних осіб", що був на руках в прикордонників.

 

Тоді Рейх, окрім того, що направив відкриті листи на ім’я Генерального прокурора Піскуна та міністра внутрішніх справ Луценка щодо фальсифікації справи, процесуально оформив свої свідчення, завірив все написане нотаріально, а його адвокати привезли їх разом зі свідками до України. Однак прокурор Анна Зайцева зробила все можливе, щоб не допустити до допитів цих свідків у судовому засіданні.

 

Розслідування щодо Петра Рейха виділили в окреме провадження, й справу розслідувало слідче управління одеського Управління МВС України, якому її передало тамтешнє управління СБУ. Після заяви Рейха до Луценка усі документи по справі переправили до Головного слідчого управління МВС. Тут лише варто додати, що якщо слідчі з МВС доведуть, що Петро Рейх не причетний до оборудки з фальшивими леями, справа, яку розглядає Малиновський суд Одеси, розвалиться, як "картковий" будинок.

 

Тарасу Гаталяку та його друзям натомість в ході власного розслідування вдалося з’ясувати, що інші фігурнати справи – працівники "Папуги", які начеб-то друкували фальшиві леї, були дуже добре знайомі з Михайликом. У 2000-2002 роках вони займались в Одесі виготовленням фальшивих акцизних марок та одногривневих купюр. "Докопатися" детальніше у цьому компроматі директору "Папуги" не вдалося, а точніше його попередили, що туди влазити не слід, оскільки над усім цим – "потужний дах". До того ж, як стверджує Тарас Гаталяк, місце, де проводився антизаконний друк – місцева база в Одесі "Дом Павлових" – у 2004 році вже був "окупований" партією СДПУ(о), де розташовувався їх штаб. Відповідно, пхатися туди та когось допитувати слідчим не хотілось.

 

 

Тарасові Гаталяку вдалося потрапити на прийом до заступника Генерального прокурора України Миколи Голомші, якому він розповів про свою справу.

 

З часу візиту пройшло 5 місяців. Якоїсь реакції не спостерігається. Усі "герої", згадані в цих заявах та скаргах, і досі працюють на своїх посадах, вірою і правдою служачи уже помаранчевій владі, а деякі отримали від неї підвищення по службі та навіть нагороди. А тих осіб, які були вказані в заявах, як свідки, що готові надати додаткову інформацію, ніхто на бесіду досі не викликав.

 

Проінформувала "ПОРА!" про цю справу й високопосадовців з Секретаріату Президента. На разі реакції теж не було.

 

Навряд чи міжнародна афера з фальшивими леями була втілена для державного перевороту в сусідній країні. Однак, удар по рейтингу опозиційної ХДНП в Молдові вона нанесла чималий. Не зважаючи на те, що всі звинувачення щодо участі в афері її лідера Юрія Рожки не отримали жодних підтверджень, розголос усі молдавській пресі був доволі гучний.

 

Вдалося трохи попсувати життя й тодішній опозиції українській. Після арешту Тараса Гаталяка з багатьма директорами поліграфічних підприємств Львова проводились відповідні показові "співбесіди", після яких багато з них, вибачаючись та опускаючи очі, відмовили помаранчевим у співпраці. Пояснення було просте: "Боїмось".

 

Здавалося б, після перемоги Помаранчевої революції нова влада мала б докласти усіх зусиль, щоб розслідувати цю справу, яка заплямувала таки імідж України як мінімум в очах наших південних сусідів.

 

Те, що замовники і виконавці справи з фальшивими молдавськими леями прагнуть тихцем закінчити справу, хай навіть і ціною засудження невинної людини, видно неозброєним оком. Тарасу Гаталяку неодноразово погрожували, що публікації у пресі лише погіршать його Дивує лише, що нова влада, яка знаходила свого часу підтримку в послугах того ж таки Тараса Гаталяка, залишила його на подальшу поталу тих, проти кого нещодавно повставала Україна.

 

Тетяна Бойко, Роман Винарівський, „Українська правда”