Мільйони доларів, викинуті на "оригінальну" рекламну кампанію Блоку Литвина, поки що принесли йому хіба що перспективу судового процесу. І справа навіть не в тому, що робиться ця кампанія фактично в обхід закону про вибори...

 

Історія нікого нічого не вчить. Рік тому вся країна реготала з «біг-морд» Віктора Януковича з його неприкаянним ТОМУ-ЩО. Пізніше кепкували з «Мир вам» Ющенка, ще пізніше – з підсміювались із розтяжок «Любіть Україну!»… Однак доки народ ще за радянською звичкою знущально ставиться до всіляких плакатів, політики, за тією ж звичкою, продовжують захаращувати народне поле зору.

 

В плані так званої «наочної агітації» сьогодні тут особливо вирізнилися скандальний «Союз» голови Антимонопольного комітету Костусєва та, звісно ж, «Народний блок» спікера Володимира Литвина. Перший додумався написати на своїх плакатах ну ніяк не провокаційний напис «З нами Бог і Росія», і тепер регулярно жаліється на «ворогів», що заляпують ці плакати фарбою. Другий же вирішив узяти масою: біг-борди з незрозумілими компаніями на природі, сумними доярками та якимись веслярами, оздоблені ємким написом «МИ», просто заполонили Україну. Геть, як колись згадані вже «ТОМУ-ЩО».

 

Що й зрозуміло: Литвина в обличчя знають, а от про його партію мало хто чув. Хоча тут головне не перестаратись: якщо ласкаве обличчя Януковича торік українці влучно обізвали «біг-мордою», то партійну агітку Литвина вже назвали «ми»-мордою.

 

А логотип блоку – «милом». За обрисом. (Ото буде сміху, якщо після цього матеріалу блок Литвина проспонсорує появу брусків справжнього мила зі своїм логотипом… у туалетах).

 

Найцікавіше, що офіційна передвиборча кампанія розпочнеться лише за три тижні. Та, як виявляється, закон не лише не забороняє такої масованої агітації до її початку, але й фактично унеможливлює для громадськості дізнатись, яким благам зобов’язана партія чи блок, що цю агітацію розміщує.

 

З одного боку, діючий закон про вибори народних депутатів забороняє партіям та блокам рекламуватися за інші кошти, крім передбачених держбюджетом, та тих, що знаходяться на спеціальному накопичувальному рахунку партії (блоку). Але ніхто з тих, хто зараз розміщує свою рекламу біля наших доріг, не користується таким рахунком. Бо про його відкриття той же закон вимагає повідомляти в державних виданнях «Голос України» та «Урядовий кур’єр» після реєстрації блоку або партії на виборах, а таких повідомлень поки що від майбутніх учасників виборчих перегонів не надходило.

 

Крім того, агітаційні матеріали повинні містити відомості про тираж, відповідальних за випуск тощо. Нічого подібного, як легко пересвідчитись кожному, на «ми»-мордах немає.

 

Литвин та компанія легко обходять вимоги. Тому що «мудрі» автори закону (більшість з яких належать до пропрезидентської НСНУ) дали, наприклад, дев’ять визначень передвиборчої агітації, але й подумати не могли про таке нахабство, як початок агітпропу до офіційного старту виборчої кампанії.

 

Більше того – якщо навіть «ми»-морди у своєму нинішньому вигляді достоять до початку кампанії (і відтак нарешті стануть незаконними), блоку Литвина все одно за це, згідно з усе тим же законом, буде максимум «попередження». Що непрямо підтвердив в нещодавньому інтерв’ю «Дзеркалу тижня» сам голова ЦВК Ярослав Давидович: «Можна поставити запитання, за рахунок яких коштів виготовлені дорогі ролики, з яких фондів оплачено гігантські білборди. Але таке запитання буде риторичним… Законом така передчасна агітація не заборонена, і притягти за порушення ми нікого не можемо».

 

Щоправда, таки спробував знайти відповіді на «риторичне» запитання. На жаль, нам так і не вдалося дізнатися, скільки саме «ми»-морд розміщено по всій Україні – свої таємниці «діти Кучми» приховують добре. Однак відомо, що лише на Крим пішло 160 одиниць. По Києву ж рахунок також іде на сотні. Між тим, співробітники однієї з провідних компаній, що займається розміщенням біг-бордів у провінції, кажуть, що якщо таку рекламу в достатній кількості розміщати в кожному місті (як це і є в Литвина), то вона «потягне» в середньому мільйон доларів на місто-мільйонник. Якщо врахувати, що таких міст та наближених до них в Україні аж 10 (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Маріуполь, Макіївка, Запоріжжя, Кривий Ріг, Львів), то відповідно, можна уявити і мінімальні витрати на кампанію Литвина.

 

Можливо, усвідомлення непересічного багатства блоку й надихне українських селян (на голоси яких «націлився» Литвин) проголосувати «за». Однак, на його шляху до парламенту можуть виникнути ще деякі перепони, пов’язані з тим-таки злощасним «миканням». Як стало відомо, на блок Литвина за це слово збираються подати в суд.

 

Позивачем хоче виступити громадське об’єднання «Ми», добре відоме, зокрема, киянам ще за виборами 1998 року.

 

- З тим, що Литвин вкрав «Ми», миритися не будемо, - заявив співголова ГО "Ми" Сергій Одарич. – "Ми" – зареєстрована організація, й наші юристи зараз працюють над формою позову.

 

При цьому, твердить Одарич, розглядається також можливість позову проти компаній, які розмістили на своїх площах цю рекламу. Тобто через Литвина можуть постраждати й сторонні необачні бізнесмени.

 

Втім, самому Литвину не звикати до звинувачень у плагіаті. На самому початку 2002 року вже був гучний (наскільки це було можливо з огляду на тодішню цензуру) скандал навколо авторства статті тоді голови адміністрації Кучми. Тоді Литвин опублікував у газеті «Факти» матеріал з критикою ідей демократії та громадянського суспільства. Як виявилося, статтю в гірших традиціях студентів-трієчників було повністю «здерто» з надрукованого 1999 року роздуму відомого фахівця в міжнародній політиці, американця Томаса Каротерса.

 

Тоді ж виявилося, що історик Литвин не гребував чужим ще на початку 90-х – зокрема, український політолог Олексій Гарань згадав, як у 91 році в одній зі своїх публікацій Литвин цитував цілими абзацами його власні статті без жодних посилань.

 

Схоже довокла Литвина сьогодні зібралися його справжні однодумці. Як наївно зізнався на прес-конференції 26 жовтня лідер кримської організації Народної партії Анатолій Корнійчук, ідея гасла «Ми» банально вкрадена з ідеї Ющенкового «Так!». «У Ющенка було «Так!», а в нас буде «Ми», - ледь не гордо заявив тоді Корнійчук.

 

Був ще й плакат часів «помаранчевої революції», на якому з-під десятків синьо-білих «Я» проривалася помаранчева Україна з єдиним «МИ».

 

Втім, що тут скажеш, адже й сама назва Народної партії (колишньої Аграрної партії України, що деякий час побула Народною аграрною, а тоді позбавилася «аграрності» остаточно) – це також плагіат! Про що неодноразово заявляв лідер Української народної партії Юрій Костенко. Хоча до суду так і не подав…

 

Якщо ж Литвина таки не змусять зняти своє «Ми» за допомогою суду (а треба сказати, що з виборів за хронічне плагіаторство, на жаль, не знімають), то українці зможуть самі дати належну оцінку багатомільйонному плагіатному видовищу. На виборчих дільницях.

 

Інтернет РЕПОРТЕР