Колишній віце-прем'єр Микола Томенко сказав у ранковому ефірі Бі-Бі-Сі, що, на його думку, кадрові рішення президента свідчать про відсутність будь-якої системи в управлінні країною.

 

  Європейський суд з прав людини виніс рішення у позові "Гонгадзе проти України" на користь вдови вбитого українського журналіста. Відповідно до рішення суду держава Україна має виплатити Мирославі Гонгадзе 100 тисяч євро за матеріальні й моральні збитки. Пане Томенко, чи погіршить, на вашу думку, рішення Європейського суду у справі Гонгадзе імідж держави Україна у світі?

 М. Томенко: Справа Гонгадзе давно є елементом уже створеного і сформованого іміджу України, і я не бачу тут жодних проблем у зв‘язку з цим. Імідж можна покращити, якщо цю справу розслідувати. Оскільки це вже є предмет дискусії кілька років, то я би виділив оптимістичну і песимістичну складову цього рішення.

 

Оптимістична стосується передовсім мужності і принципової позиції Мирослави і тих людей, що з нею працювали. Я вітаю їх з цією перемогою.

 

Песимістична ж полягає в тому, що в Україні, як тепер з‘ясувалося, у правоохоронних справах або в політичних судових процесах політика домінує над правом.

 

З останнім призначенням Генерального прокурора я можу дати вам стовідсоткову гарантію того, що справа Гонгадзе не буде завершена, отже, слова про організаторів, підбурювачів чи замовників так і залишаться словами.

 

Я знаю багато обставин цієї справи (зокрема історію, як СБУ розслідувала фрагменти розмов Мельниченка, які чомусь не були долучені до справи) і повинен сказати, що Мирослава мусить бути свідомою того, що в нашій країні не лише генеральні прокурори розслідують справу Гонгадзе, а вся українська влада - стара, а тепер нова, а часами разом і стара, й нова – розслідують цю справу.

 

Тому я не думаю, що ближчим часом вона буде розслідувана, і такий зовнішній подразник, як рішення Європейського суду, є дуже важливий, щоби всі люди, починаючи з президента, не забували, що це не лише вина Леоніда Кучми і попередньої влади, а ще й зобов‘язання й нової влади цю справу розкрити.

 

 

М. Томенко: Якщо за часів Кучми у нас кадрова політика була майже суто візантійська, то тепер вона візантійська з українським характером чи, якщо хочете, з українськими особливостями. Тобто, перед тим, як рішення приймаються, є ще елемент такого політичного (або українського) моралізаторства. Це виглядає ще цинічніше, ніж у попередній період. Я як колишній член уряду можу критикувати соціально-економічні показники Запорізької області, але я знаю, що кілька тижнів тому президент України сказав, що голова обладміністрації працює дуже ефективно і президент ним дуже задоволений. Що стосується Луганської області, я взагалі шокований, бо я знаю, що за сплатами до бюджету ця область є номером один. По основних бюджетних показниках це передовий регіон України, і тому таке рішення я вважаю виключно політичним. Воно пов‘язане з тим, що оточення президента розповідає йому, що, наприклад, голова обладміністрації Олексій Данілов відмовився вступити в президентську партію НСНУ і забезпечити якісь показників на виборах. Я не бачу жодного серйозного аргумента до цього звільнення. Більше того, я чую брехню від оточення президента. Я можу вам гарантувати, що з Олексієм Даніловим ніхто не зустрічався, ніхто ніяких посад йому не пропонував. Я переконаний, що така ж ситуація і з Юрієм Артеменком. Але у пресі всі почули, що з ними проведена дискусія, визначено, що їм робити далі, запропоновано посади і все полагоджено. Як за часів Кучми, так само і за часів Ющенка, високопосадовці дізнаються з Інтернету або з преси про свої звільнення і про те, що з ними про щось говорили, хоча насправді їх просто ставлять перед фактом, як і раніше. Їх звільнено, очевидно, з міркувань політичних чи якихось ментальних, які характризують нинішню українську політику.

 

М. Томенко: Це свідчить про відсутність будь-якої системи в управлінні країною. Я починав свою кар‘єру віце-прем‘єра з публічних заяв про те, що нова влада погано закінчить, якщо суспільство не знатиме, як приймаються рішення, хто несе відповідальність за них і як взагалі діє в країні система, коли в кінці-кінців ставиться підпис президента під цим рішенням.

 

Зараз ситуація така – як не було системи прийняття рішень, так і немає. Показовими є дві історії, які журналісти так до кінця і не розслідували, а цікаво було б розслідувати. Це історія з Законом про депутатську недоторканність, коли протягом 15 днів президенту забули сказать, що треба або підписать закон, або накласти вето.

 

Все це закінчилося унікальною ситуацією, коли президент, який категорично проти депутатської недоторканності, особисто підписав закон за депутатську недоторканність. І ніхто не поніс жодної відповідальності в секретаріаті. Другий випадок – це історія з генеральними прокурорами, коли нібито папери переплуталися і спочатку подали Присяжнюка, а потім Медведька.

 

Я так само не бачив рішень про звільнення чи відповідальність винних. Така сама ситуація з кадровими призначеннями. До речі, якщо згадати цитати всіх високопосадовців, то голів обладміністрацій повинні були звільнити ще місяць тому. Багато говорилося, що будуть аналізувати їх роботу. Але я не бачив жодного моніторингу соціально-економічних показників, згідно з якими Луганська і Запорізька області займають останні місця. Я не бачу жодних серйозних аргументів стосовно того, чому такі звільнення відбулися.

Все це відбувається в оцій українській Візантії, коли в приймальні президента хтось днює, хтось ночує і приносить президентові ту чи іншу інформацію. От така парадоксальна конфігурація неправдивої і частково правдивої інформації призводить до того, що з одного боку з‘являються укази про звільнення, а з іншого, з людьми, яких звільняють, ніхто не вважає за необхідне розмовляти.

 

Тому така ситуація під час передвиборчої кампанії – це спільне копання братської могили для нової влади, тому що, на відміну від попередніх часів, багато політиків, які щиро підтримували президента і яких сьогодні отак по-українсько-візантійськи звільняють, очевидно, вони не будуть сидіти і чекати наступного призначення. Вони будуть вести політичну діяльність, а президент щоденно отримуватиме дуже серйозних політичних опонентів. І президент, і Народний Союз Наша Україна.

 

М. Томенко: Звичайно, не пропонувалися, і я так само з великим зацікавленням хотів би почути, які претензії до мене були як до віце-прем‘єра з соціальної політики, тому що я в такій ситуації, як і запорізький керівник. 24 серпня, в День незалежності, президент сказав, що в нас найефективніша соціальна політика, (за яку я відповідав, між іншим).

 

Згодом я почув від нового прем‘єра, що в нас найгірша соціальна політика. Очевидно, все в Україні страшно змінилося за кілька тижнів... і цифри різко помінялися. Тому не тільки я, (ставши опонентом президента за мою позицію публічно говорити про те, що робить влада і публічно за те відповідати), а й найпалкіші прихильники президента (наприклад, Роман Зварич, як я зрозумів з його інтерв‘ю), так само не удостоївся розмови з президентом. Це хибний стиль, успадкований від старої влади.

 

Але, на відміну від старої влади, коли екс-губернаторам запропонують бути енним заступником міністра, як це було в попередні часи, я переконаний, що серйозні політики, які були головами обладміністрацій, ніколи не погодяться бути дванадцятими заступниками міністрів по зв‘язках з буфетом Верховної Ради. Вони будуть самостійними людьми, і це теж створює проблему напередодні виборчої кампанії. Отже, бачимо, що нова влада створює нестабільну ситуацію для себе, бо таке хамське ставлення до кадрів може призвести до дуже поганих результатів.

 

 

 М. Томенко: На першу річницю помаранчової революції українська влада повинна прийти з вибаченнями за те, що не змогла зробити того, що обіцяла. За нашими опитуваннями, 15% киян хотіли би прийти на Майдан, бо це їхнє свято, а не свято української влади. І абсолютна більшість людей проти шоу в цей день. Я думаю, треба прийти і сказати перш за все, що не вдалося зробити і що вдалося. Вдалося надзвичайно мало порівняно з обіцянками. Але я гордий з того, що справедлива приватизація Криворіжсталі – це заслуга нашого уряду. До речі, нинішній його керівник Юрій Єхануров, коли керував Дніпропетровською областю, був проти повторної приватизації комбінату.

 

На Майдані президент або повинен сказати, що він буде реалізовувати обіцянки, дані рік тому, або пояснити людям, чому цього не треба робити. Для людей найважливіше не те, хто з ким стоятиме на Майдані, а чи виконуватимуться обіцянки. Якщо Ющенко таки збирається їх виконувати, то треба передусім розірвати меморандум з Януковичем, сказати, що всі фальсифікатори будуть сидіти в тюрмах, сказати про те, що депутатська недоторканність ніколи не набере чинності в Україні. Оце буде ключовим.

 

 М. Томенко: Звичайно. Для Юлії Тимошенко, Олександра Зінченка, Олександра Турчинова, Миколи Томенка не стоїть питання, йти чи не йти. Для нас стоїть питання, що робити на Майдані. Це не повинно перетворитися в шоу одного чи трьох акторів. Треба людям просто чесно сказати про наше життя протягом останнього року, яке було цікавим, було багато позитивних речей, але ж немало було й негативних. Треба сказати, що якщо ми не виправимо допущених помилок, то наступного разу такий шанс випаде Україні нескоро. Тому Майдан у свою першу річницю має стати скоріше місцем реалістичного підведення підсумків, аніж місцем для шоу з пивом і концертними групами.

 

BBC Ukrainian.com