У понеділок зранку, перед допитом у Генеральній прокуратурі, Микола Мельниченко разом із Олександром Єльяшкевичем провели свою першу прес-конференцію. Анонсували її лише кілька видань як актуальну тему понеділка, а решта більше переймалася проблемою пташиного грипу в Криму чи з’їздами політичних партій, які відбулися у вихідні.

 

Так воно вже подавалося, що секрети п’ятирічної давності державі не потрібні, що всі викриття ми вже переросли й пережили, і нікому, окрім самого Мельниченка, вони не цікаві. Більше того, частина службовців державної служби охорони взагалі категорично заявила, що Микола Мельниченко ніколи не заходив до кабінету Кучми.

 

Іронізувала й преса. Журналісти хотіли відповідей на всі без винятку запитання, але Мельниченко і Єльяшкевич видавали інформацію порціями. Зрештою змушені були сказати такі слова: «Коли вбивають людину — це зовсім не смішно».

 

Найчастіше звучало запитання про те, чому Мельниченко не попередив Георгія Гонгадзе про загрозу життю. Микола Мельниченко відповів так: — Про це здебільшого запитують, маючи на увазі, що Георгія вбили вже «під записи». А весь скандал затівався для того, щоб Ющенко став президентом. Сьогодні відомо, що вбивали представники МВС, що стеження за Гонгадзе велося СБУ. Такі накази могли віддавати лише вищі керівники держави. До того ж прямої вказівки на вбивство у кабінеті не було. Сказав Мельниченко й про те, що у записах є й голоси Віктора Медведчука та Євгена Марчука, які раніше не оприлюднювалися. Треба було розуміти, що не ці люди були замовниками «касетного скандалу». Колишній охоронець Кучми вчергове наполіг, що записи робив з власної ініціативи, диктофони змінював у присутності інших осіб, які перевіряли президентський кабінет. Втім, всі тонкощі, як на мене, більше зацікавлять слідчих Генеральної прокуратури, які обізнаніші з процедурою огляду приміщень та забезпеченням державної таємниці. Однак «незаперечні докази», що записи здійснював саме Мельниченко, було обіцяно, будуть передані у понеділок у Генпрокуратуру. Сам Мельниченко демонстрував записи, зроблені в момент встановлення диктофона та його зняття. Стосовно тверджень, що він ніколи не був у кабінеті Кучми. За його словами, ці твердження генерал-майора Кислова (колишній керівник охорони Л. Кучми) спростовуються тим переліком запитань, які Генпрокуратура кілька років тому передала міністерству юстиції США для проведення допиту Мельниченка. Так от, у запитанні під номером 16 стверджується, що присутність Мельниченка в кабінеті Кучми відображена в журналі обліку перевірок кабінету Кучми. Вкотре Мельниченко та Єльяшкевич змушені були пояснювати причини свого повернення в Україну. За їхніми словами, до недавнього часу Генпрокуратура та «певні люди в оточенні Ющенка» всіляко перешкоджали їхньому поверненню на Батьківщину. До речі, Мельниченко не вірить, що колишній перший помічник Віктора Ющенка Олександр Третьяков, вимагаючи відмовитись від переслідування Кучми та Литвина, діяв від імені Президента України. Скоріше, діяв він у змові з Борисом Березовським. Стосовно ролі Володимира Литвина у зникненні Гонгадзе. Оскільки неодноразово звучало, що в нинішнього Голови Верховної Ради не було жодних мотивів «недолюблювати» Георгія Гонгадзе, Мельниченко сказав, що ці мотиви мали «особистий і побутовий характер». Що мається на увазі — не деталізувалося, однак, було сказано, що мотиви Литвина відомі Генеральній прокуратурі. Окремо Мельниченко та Єльяшкевич говорили про роль в їхній дискредитації російського олігарха Бориса Березовського. За їхніми словами, зять Кучми Віктор Пінчук передав структурам Березовського мільярд доларів на розгортання кампанії, яка б дала змогу Кучмі уникнути відповідальності. Частина цього мільярда пропонувалася й самому Мельниченкові. Цей факт, за їхніми словами, зафіксований спецслужбами кількох країн. Особистий інтерес Березовського — посилення впливу на вище керівництво України через колишнє й нинішнє оточення Ющенка. Також у різний час за різні грошові суми відмовитись від записів Мельниченкові пропонували Пінчук та Медведчук, переговори вели також Суркіс, Льовочкін, Бакай, Сацюк. Отож основна мета Мельниченка та Єльяшкевича — «змусити відповідати банду Кучми за злочини». Також вони домагатимуться, щоб записи розмов органи дізнання зіставили з фактами реального життя. І щоб на цій підставі були порушені кримінальні справи проти Кучми, Литвина, Деркача, Азарова, Волкова та інших, хто визначав державну політику тоді й визначає її тепер. До речі, Мельниченко сказав і про те, що ніколи не звертався до лідера КПУ Петра Симоненка з проханням оприлюднити записи з кучминого кабінету. У кінцевому підсумку Мельниченко та Єльяшкевич хочуть, щоб держава Україна виконала рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи й здійснила, нарешті, незалежну експертизу записів та дала оцінку вже оприлюдненим, а також відомим лише Генпрокуратурі фактам.

 

Обіцяно, що спілкування з пресою будуть регулярними. У разі ж, як було сказано, «форс-мажорних обставин» (мабуть, ішося про фізичне знищення Мельниченка та Єльяшкевича) в офіційному порядку всі докази все одно будуть надані.

 

Олександр Черевко, Сільські Вісті