Не той уже український глядач, аби сумирно "хавати" неприховану пропаганду.
Незважаючи на передноворічне затишшя, що запало на виборчому фронті після з'ясування конфігурації провідних учасників змагання, "свято наближається", і жодні газові чи бюджетні кризи не віддаляють нас від дати 26 березня. А, отже, засобам масової інформації найближчим часом доведеться стати медіаресурсом, за який змагатимуться грішми, впливом та іншими засобами всі політичні сили, що всерйоз планують опинитись у Верховній Раді.
Громадськість наша, мов та лякана ворона, що боїться куща, приготувалась до найгіршого варіанту розвитку подій і ревно відстежує всі реальні та гадані зв'язки між політиками й журналістами, чекаючи, що ось-ось з-під намулу демократії з'являться звичні маніпуляції кучмівських часів. Ось і похід відомих телевізійників у владу був сприйнятий переважно негативно.
Бурхливі емоції викликала поява Ольги Герасим'юк у першій п'ятірці "Нашої України". Розчарував багатьох Олександр Богуцький, що опинився на доволі скромному, хоч і прохідному в разі подолання 3%-вого бар'єру, 17-му місці у списку Пори-ПРП. Не тішить народ і 5-те місце Андрія Шевченка у списку БЮТ. Щоправда, прибічники Тимошенко стверджують, що Шевченко в парламенті боротиметься за створення Громадського телебачення. Що ж, дай йому Бог. Хотілось би побачити відповідні тези в досі не оприлюдненій програмі Блоку Тимошенко, бо в маніфесті, виголошеному Юлією Володимирівною на з'їзді, жодних натяків на створення ГТБ не було.
Але більшість погоджується в одному: по-справжньому забезпечити своїм політичним патронам медіаресурс ці люди не зможуть. Андрій Шевченко і Ганна Герман на сьогодні є, радше, громадськими діячами, ніж журналістами. Ольга Герасим'юк навряд чи спроможна істотно вплинути на інформаційну політику "1+1", та й Олександр Роднянський, попікшись торік на гарячому, навряд чи схоче знов вибачатись перед зневіреними глядачами за політичний перекіс каналу. Не кажучи вже про гендиректора ICTV Богуцького. Деякі політологи - Кость Бондаренко, наприклад, або Володимир Полохало припускають, що присутність найманих телеменеджерів у виборчих списках засвідчує таємні угоди між політиками і власниками каналів. Хоча для "Пори"-ПРП - політичної сили, яку багато хто вважає технічним проектом ющенківців, організованим, аби отримати голоси розчарованої в "Нашій Україні" частини електорату, - відкрита підтримка з боку телеканалу, що належить до холдингу Пінчука, була б антирекламою. "Пора" й без того має "природний" медіаресурс, що полягає у добрих стосунках із представниками найрізноманітніших ЗМІ, які в більшості своїй, як от № 26 списку "Пори"-ПРП Вахтанг Кіпіані, щиро симпатизують помаранчевим комсомольцям.
Цікава історія вийшла з Андрієм Деркачем, втім, досить сподівано - принаймні, уважним глядачам "Ери" - наверненим на соціалізм. В ефірі вищезгаданої телекомпанії, яку контролює пан Андрій, соціалісти міцно "оселилися" давно і, тепер виходить, надовго - ще з часів виборчої кампанії-2004. В той же час, 10-й номер у списку СПУ оповитий серпанком кучмізму, тому новим соратникам довелось виголошувати апологічні промови, аби пояснити його появу в малинових лавах. Зокрема, Юрій Луценко заявив: "Ця людина внесла велику цеглину в помаранчеву революцію. Те, що зробив канал "Ера", власником якого є Деркач, порівнюване з внеском 5 каналу".
Подібним чином прокоментував Деркача й Олександр Мороз. Юлія Тимошенко, звертаючись до журналістів із закликом сумлінно ставитись до висвітлення виборчої кампанії, сказала таке: "Власник "Ери" Андрій Деркач в списку Мороза; редактори "1+1" та 5 каналу (??? - О.Д.) - в "Нашій Україні", Богуцький з "ICTV" балотується разом з "Порою". По цьому можна відстежити, хто ким фінансується...". Зрештою, численні засоби масової інформації, публікуючи список СПУ, назвали Андрія Деркача саме власником ТРК "Ера". На офіційному веб-сайті депутата на видному місці - цитата зі "Столичных новостей", із якої недвозначно випливає, що внесок Деркача в перемогу Помаранчевої революції - саме медіаресурс.
Взагалі-то, якщо не помиляюсь, донедавна пан Деркач не був у захваті, коли його називали власником "Ери". Офіційно він є головою Художньої ради цієї телерадіокомпанії, а також почесним президентом інформаційно-видавничої групи "ТелеграфЪ", що є співзасновником ТРК "Ера"; питання ж власності, як заведено, завжди залишалось у сфері чуток, пліток і здогадок. Траплялось панові Деркачу й судитись із журналістами, вимагаючи спростування інформації такого роду. Що ж, тепер, коли партійний лідер називає його власником "Ери" привселюдно, як то кажуть, noblesse oblige. Доведеться Деркачеві забезпечувати медіаресурс СПУ у подвійному режимі. Хоча я, будучи вже півтора року відданим слухачем і глядачем "Ери", ну ніяк не можу уявити її соціалістичною. Найбільше, що вони зможуть собі дозволити, якщо не хочуть умить опинитись без аудиторії - ще частіша присутність соціалістів в ефірі й частіші "позачергові" повідомлення про діяльність СПУ.
Та й взагалі, чи зможе після того, що ми пережили торік, хоч один телеканал відверто працювати на окрему політичну силу? Регіональні, звісно, зможуть, їх і так експлуатує по повній програмі як місцева влада, так і місцеві олігархи, - а ось всеукраїнські... Може, це необґрунтований оптимізм, але мені здається, що бути заангажованим "по-дорослому" (коли відданість владі/опозиції виражається не в судженнях журналістів, а в тенденційному доборі чи фільтрації фактів та персоналій, замовчуванні важливих подій тощо) сьогодні означатиме для будь-якого з центральних каналів іміджеві й фінансові втрати, для компенсації яких не вистачить коштів жодного виборчого фонду. Не той уже український глядач, аби сумирно "хавати" неприховану пропаганду.
Не вірите? Аби освіжити свої уявлення про те, яким буде медіаресурс зразка 2006 року, варто подивитись теперішні новини на ТРК "Україна".
2005-й був для культового опозиційного телеканалу справжнім "роком втрачених можливостей". Та роль, яку він відіграв у період зміни влади в Україні, дозволяла зробити з нього "біло-блакитний" аналог 5 каналу - не просто політичний рупор Януковича, а ще й інструмент для формування громадянської свідомості населення Східної України в дусі лояльності до Партії Регіонів, особисто Ахметова і Януковича, ідей федералізму тощо. Програми на кшталт історичного "Диалога Юлии Тимошенко с Донбассом" забезпечили б такий-сякий інтерес політизованої частини глядачів з інших регіонів, не кажучи вже про прихильників Януковича, що мешкають на "ворожій" території. Допомогти у створенні відповідного іміджу могли й конфлікти між ТРК "Україна" й Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення, що відбувались у першій половині року. Та шанс було змарновано - замість "громадського телебачення Донбасу" "Україна" перетворилась на банальний розважальний канал, наповнений кінофільмами та спортивними матчами й майже аполітичний. Дійшло до того, що канал почав вимагати чималі гроші за трансляцію мітингів дружніх партій. Від колишньої опозиційної величі "України" лишились самі новини, тобто "Події" (колишні "События"). Але що то за новини!
Занурюючись у "Події", починаєш розуміти, чим новини для середнього класу відрізняються від пролетарських. Україна, відображена у випусках "Подій", бідує, незадоволено гуде й готується до нової революції. Лінія невидимого фронту проходить заводами й фабриками, де недоотримують газ, воду й зарплатню. Нічого хорошого в нашій країні не може статись апріорі, а винятки лише підтверджують правило. Тим часом, як глядачі інших каналів з азартом стежать за перебігом газової кризи, "Україна" психологічно готує свою аудиторію до холодної й голодної зими, що настане після неминучого провалу переговорів із вини антинародної влади. Щоправда, все це - у відеоряді й доборі фактів, а не відкритим текстом. Єдиною відверто некоректною фразою, яку я почув у "Подіях", була така: "Обіцянки українського уряду виправдовуються - східні регіони вже відчувають нестачу газу".
Факт українізації ТРК "України", про яку багато йшлося у ЗМІ, звісно, не може не тішити. Однак державна мова тут звучить так, ніби ведучим неприємно тримати чужі слова у роті й хочеться якнайскоріше їх виплюнути. Мовчу вже про численні помилки, русизми та перекладацькі ляпи - на літредакторі ТРК "Україна" економить.
Ось зміст випуску "Подій" о 21.00 у середу, 21 грудня:
1. Україна знов може опинитись без бюджету. Депутат Кирилов відкликав свій голос. Про факт існування заяв двох депутатів, що голосували "за", але їхні картки не спрацювали - ні слова. Партія pегіонів назвала голосування за бюджет сфальсифікованим.
2. Депутатський запит депутатів фракції Регіони України щодо зустрічі Ющенка із директором ЦРУ. (Цьому факту інші канали уваги не приділили.)
3. Перебування Ющенка в Херсонській області. Розлогий і в цілому позитивний сюжет, багато прямої мови Президента, а наприкінці - п'ятнадцятисекундний план із довгим чорним президентським мерседесом.
4. Україна описує майно Чорноморського флоту Росії (sic!). Партія pегіонів вважає це нерозумним кроком.
5. Уряд: суперечки щодо 10-денних різдвяних канікул, Балога про пташиний грип, коментар Єханурова щодо газової проблеми.
Газова тема:
6. "Нафтогаз України" звинувачує Януковича у спекуляції газовим питанням. Коментар Януковича, що перебуває в Харківській області. Далі "Події" вдаються до цілого журналістського розслідування цього факту, який також залишився непоміченим інформаційними службами багатьох каналів. Ведуча Наталія Васильєва перелічує якісь документи, оприлюднені спікером Литвином, і зачитує певний протокол, на який посилався Янукович. Насамкінець у сюжеті йдеться про критику "Нафтогазу" з боку Литвина.
7. Газпром Росії заявляє, що документів щодо постачання газу в Україну по 50 доларів не існує.
8. Уряд зменшив постачання газу в Луганськ. Цей і два попередніх сюжети складаються в картинку, що провіщає страшну паливну кризу на сході України.
9. Енергетики обіцяють, що перебоїв із опаленням не буде
Інше:
10. Литвин позивається до Мельниченка.
11. Дніпропетровські підприємці отримали можливість поскаржитись на неправомірні дії влади.
12. Донбас вільно володіє українською мовою. Висновки Ради з питань національної і мовної політики регіону. Головна ідея сюжету - проблема з українською мовою полягає в тому, що Міносвіти не надає належної кількості підручників.
Зарубіжні новини:
13. Будівництво захисної дамби на Амурі (Росія).
14. США готує державний переворот на Кубі.
15. Суд над Саддамом Хусейном.
16. Білоруська опозиція обіцяє здійснити революцію.
17. Іранцям заборонено слухати західну музику.
18. Шлюб Елтона Джона.
Скандал
19. "Голий протест" - скандальна акція проти високих тарифів на мобільний зв'язок, що пройшла в Києві. Ця новина чомусь була проігнорована більшістю інших телеканалів.
З "голим протестом" і справді негарно вийшло, а ось інші дві ексклюзивні новини - Регіони проти ЦРУ і Янукович проти "Нафтогазу" - варто порівняти з важливими подіями середи, 21 грудня, яким у "Подіях" місця не знайшлось. Серед них:
- виведення українських миротворців з Іраку;
- посольство США допомогло Україні боротись із пташиним грипом (це ж не так важливо, як підготовка революції на Кубі);
- Польща пропонує Україні допомогу у сфері енергозбереження;
- конфлікт довкола Русанівських дач у Києві;
- переговори урядовців із Туркменістаном і Єгиптом щодо газу;
- надання Європою митних пільг 15 країнам, у тому числі Грузії й Молдові;
- офіційне утворення нових виборчих блоків і реєстрація вже існуючих у ЦВК;
- затвердження Президентом рішення РНБОУ щодо створення Енергетичної стратегії.
Не обтяжуватиму читачів зайвою інформацію, лише скажу, що зміст інших випусків "Подій" засвідчує певні тенденції у доборі й поданні матеріалу, які можна побачити неозброєним оком. Провладних політиків (Ющенко, Єхануров, Тарасюк, Яценюк, Балога, Москаль) згадують лише як посадових осіб, але в жодному разі не як суб'єктів виборчої кампанії. Уникають і зайвих згадок про конкурентів-опозиціонерів. У результаті на політичній карті України, за версією ТРК "Україна", залишається єдиний потужний гравець - Партія pегіонів на чолі з Януковичем (чия діяльність сумлінно висвітлюється у щоденних репортажах), що протистоїть не лише "оранжевій чумі", але й усім негараздам, що загрожують українському народу.
Якщо це - зразок того, як працюватиме медіаресурс під час поточної виборчої кампанії, то виникає закономірне питання: що змусить глядача обмежувати свій кругозір, дивлячись такі новини? Минулої осені інформаційні випуски спотворювали реальність приблизно так само, різнились лише ролі: владу і прем'єра-кандидата на букву "Я" хвалили, про опозицію - мовчали. Але ж такими були новини на всіх каналах! Тоді як тепер достатньо натиснути кнопку, щоб отримати зовсім інший погляд на події дня, дізнатись подробиці передвиборчих баталій, інтриг та скандалів, які ТРК "Україна" намагається замінити щоденним порційним Януковичем.
Отже, відкрито працювати на користь певної політичної сили за методами 2004 року - значить обмежити свою аудиторію глядачами, що свідомо обирають певну ілюзорну, спотворену картину світу. Вони ж із погляду політичної пропаганди не є цільовою аудиторією, бо їх не треба ні переконувати, ні залучати на свій бік. Реальної користі від такого "медіаресурсу" не більше, ніж від агітаційних плакатів, розвішаних на стінах власного виборчого штабу.
Тож нехай політики витрачають партійні гроші на відлякування потенційних виборців, коли вже їм так кортить. Але краще нехай зрозуміють, що оптимальний спосіб залучення медіаресурсу - це створення позитивних інформаційних приводів за допомогою суспільно-корисних дій. Збудувати будинок, посадити дерево, нагодувати голодних, чи хоча б привітати народ із прийдешніми святами.
Зі святами нас усіх!
Телекритика
Обсудить на форуме Силы Народа