«…тут, згідно зафіксованим в давньорус. літописах переказами, оселився молодший брат Кия Щек, спорудивши власний замок (кремль)» [ККТД, с. 119].

У давньоруських літописах говориться лише про те, що Щек «сидів» на Щекавиці. Відомості про споруджений ним «замок» походять зі значно пізніших джерел, зокрема з твору біскупа Йосифа Верещинського (кінець XVI ст.). Термін «кремль» можна вживати лише для російських пам’яток XIV—XVII ст. Стосовно Щекавиці він з’явився завдяки російському перекладу польськомовного твору Й.Верещинського [3, с. 406-407].

Загальновизнано, що не назва гори походить від імені одного з легендарних засновників Києва, а навпаки, ім’я Щек було, скоріш за все, вигадане літописцем, щоб пояснити топонім «Щекавиця». Вивести його наукову етимологію зробив спробу Олексій Стрижак: від гіпотетичного слов’янського слова “щькавыи” (у російській слово “щека” має діалектне значення “крутий берег річки”; відоме українське прізвище “Щикатий”) [24].

«…вперше згадується в 1151» [ККТД, с. 119].

Перша датована згадка Щекавиці у літописі — оповідь про смерть Олега Віщого під 912 р. [15, с. 22]. Щоправда, ця подія легендарна.

«…від XII ст. Щ. фігурує серед володінь Кирилівського монастиря» [ККТД, с. 119]

Про володіння київських монастирів відомо від XV ст. Щекавиця ніколи не належала Кирилівському монастирю.

«У 1-й пол. і в серед. XVII ст. на Щ. був розташований двір Київ. єпископа, внаслідок чого місцевість почала також побутувати під назвою Біскупська гора» [ККТД, с. 119].

Двір біскупа був не на Щекавиці, а біля її підніжжя (на місці автостанції «Поділ»). Щекавиця називалася Біскупською горою тому, що входила до володінь біскупа.

«Впродовж XVII—XIX ст. Щ. згадується як Шкавиця, Скавиця, Скавика, що становлять варіанти основної назви — Щекавиця» [ККТД, с. 119].

О. Толочко досить обґрунтовано піддає сумніву ряд «Скавика < Шкавица < Щьковиця» [26, с. 152-153]. Спираючись на численні джерела, О. Толочко [26] і С. Климовський [14, с. 98-101] довели, що від давньоруських часів і до XVII ст. під Щекавицею розумілася значно більша територія, ніж тепер: не лише виступ Лук’янівського плато, обмежений з півдня Глибочицькою долиною, а й Кудрявець.