«Вашу б енергію - та в мирних цілях!» - так і хочеться звернутися до лідерів НСНУ і БЮТ.

Їхня перепалка стосовно цілей, причин і пояснень дій один одного щодо газової проблеми та відставки уряду настільки заполонила ефіри, «голови, що говорять», партійні настанови та просвітницькі вояжі з цього приводу, що здається, наче більше нічого й не діється в державі та світі. А якщо під «мирними цілями» мати на увазі настільки ж потужну інформаційну кампанію наприкінці минулого року, як відповідь інформаційній кампанії «Газпрому», то, мабуть, Україна мала б таки шанси на безумовну перемогу.

Дивно, але створюється враження, що українським політикам значно простіше вдається збурювати інформаційні урагани, якщо йдеться про внутрішні проблеми. Натомість, коли справа стосується захисту справді України чи українського на противагу тиску інших країн, вітчизняні політики ніяково переминають аргументи. Найкраще цьому відповідає образ школярського класу, в якому учні з’ясовують стосунки між собою, сперечаються, разом щось роблять, але перед учителем лише шморгають носом і бурмочуть щось собі під того ж носа.

Ще більше дивує в цьому всьому намагання прикритися авторитетом старости класу, в нашому випадку Президента Ющенка. Давню неприязнь Порошенка/Безсмертного - Тимошенко чомусь підміняють ставленням/підтримкою/критикою до Ющенка. Спершу декларації про участь у виборах трансформувалися в розподіл посад. Поділивши посади, почали з’ясовувати повноваження. Втративши і посади, і повноваження, почали торочити щось таке, що описати важко. А десь дуже далеко у тлі залишився Майдан. Як і рік тому - біля біло-синьої ялинки. Наче у відомій казці.

Нині сили, які намагаються приміряти на себе ковдру єдиного речника, роблять помилки, що стали класикою жанру. Впевненість у власній правоті й одночасне бажання допекти опонентові змушує їх забувати про стратегічні речі, які ще донедавна були єдиною метою. Зробити Україну повноправним членом ЄС, утвердити демократію, покарати злочинців - ці завдання вже не видаються настільки важливими, як можливість укласти тимчасовий пакт із ворогом. Меморандум - так, голосування за відставку - так, але не СОТ, не енергетична незалежність, не соціальна політика. І знову ж таки, все заради і на підтримку дій Президента!

І байдуже, що В. Ющенко не очолив списку НСНУ - партію вперто називають партією Ющенка. Байдуже, що Президент заявив: йому важливо, щоб у парламент пройшли всі помаранчеві сили та відновили єдність - надалі конфлікт НСНУ-БЮТ називають конфліктом Ющенка-Тимошенко. Байдуже, що Ющенко почав особисто коментувати подробиці газових угод - кожен з учасників конфлікту намагається використати ці аргументи задля власного політичного позиціонування.

Два мітинги, проведені останнім часом у Львові, - зустрічі з керівниками БЮТ і НСНУ - зібрали приблизно однакову кількість громадян. Порівняно з тим, що відбувалося ще рік тому, ця кількість мізерно мала. І це при тому, що обидві сторони конфлікту апелюють до можливості реваншу всього того, проти чого нещодавно боролися. А найдивніше, що у своєму конфлікті обидві сторони гамузом відмітають усіх інших учасників «помаранчевої команди» - від партнерів по колись єдиному блоку до мільйонів громадян, які підтримали свій спільний вибір лише трішки більше, ніж рік тому. Й уже напевно їхній вибір не полягав у бажанні щодня бачити конфлікти, нехай навіть такі, де головні ролі грають Безсмертний і Тимошенко.

Сергій Смирнов, Львівська газета

«Обсудить на форуме Силы Народа»