З пережитком радянських часів – плановою економікою – у нас дійсно попрощалися. Однак нічого якісно нового поки не було запропоновано. Нова влада, незважаючи на амбіційні плани, крім кількох популістських кроків у соціальній сфері поки нічим не відзначилася. Разом з тим країна пережила і ряд криз, які були насилу погашені пожежними методами.

Сьогодні корабель української економіки дрейфує між небезпечними рифами. Він вимагає не латок на пробоїнах, а капітального ремонту і визначення нового перспективного курсу.

Нами розроблена програма економічного розвитку країни, що містить орієнтири, а також шляхи і засоби їхнього досягнення. Вона розрахована на середньострокову перспективу (2006-2011 р.) і передбачає досягнення кількох цілей. На глобальному рівні – це входження України в "більшу двадцятку" індустріальних і постіндустріальних країн-лідерів. На національному – вихід на певні макропоказники: з 2007 р. Україна повинна мати стабільний річний ріст ВВП 8-9%, інфляцію не більше 6%. Крім того, протягом п'яти років енергоємність економіки необхідно зменшити вдвічі за допомогою високоефективних енергозберігаючих технологій.

У соціальній сфері ми збираємося вийти на рівень середньої зарплати у 1500 грн. і середньої пенсії 800 грн. уже через рік після початку реалізації нашої програми.

Потрібен інноваційний ривок

Для досягнення намічених цілей необхідно вітчизняну промисловість перевести на рейки "інноваційного індустріалізму". В основі цього – постійні інвестиції в основний капітал, відтворення наукомісткого виробництва як основи розвитку, безперервне інноваційне переозброєння. Всі умови для цього у нас є: у країні зберігся високий потенціал і рівень освіти населення, розвинена виробнича база і гарна кадрова система.
Також уряду і приватному капіталу варто досягти пакту щодо пріоритетів інвестиційної політики на найближче десятиліття. Предметом пакту повинні стати 100 проривних інновацій по різних галузях економіки. За допомогою таких інноваційних технологій необхідно провести ефективну модернізацію провідних промислових галузей із залученням широкого кола внутрішніх і зовнішніх інвестиційних джерел.

Візьмемо як приклад конкретну галузь – металургію. Сьогодні Україна входить у десятку експортерів металу. Для того щоб 30% експорту становив не метал, а продукція машинобудування, ми повинні як в Америці – дати цій сфері дешеві позички і деякі преференції. Варто зробити все, щоб машинобудування було ведучим локомотивом української економіки. Крім того, не варто забувати гасло, завдяки якому у свій час піднялася економіка Японії – "експорт або смерть".

Пріоритет енергозбереження

Країна, що залежить від імпортних енергоносіїв майже на 80%, не може собі дозволити настільки енергозатратну економіку: на один долар ВВП Україна споживає майже у три рази більше умовного палива, ніж у середньому у світі.

Програма енергозбереження повинна бути багатогранною, і враховувати особливості кожної галузі. Для металургії, наприклад, у рамках енергозбереження необхідне впровадження установок безперервного розливу сталі, заміна мартенівських печей. Для хімії – це установка більш прогресивних апаратів одержання аміаку. Пріоритетом для впровадження енергозберігаючих технологій повинні стати галузі, які дають найбільший експортний виторг.

За рахунок чого це можна робити? Для фінансування мір по енергозбереженню необхідно залучати як дешеві позикові кошти з-за кордону, як це роблять у світі, так і за рахунок внутрішніх ресурсів.

Країна повинна закуповувати газ якнайдешевше, а споживачам продавати його за диференційованою ціною: процвітаючим підприємствам дорожче, населенню – дешевше. А різницю між закупівлею і продажем направляти на енергозберігаючі технології.

В остаточному підсумку ми за п'ять років повинні вдвічі знизити споживання енергоносіїв на долар зробленого ВВП.

Рішення проблеми енергозбереження – лише частина сучасної енергетичної стратегії України. Реалізація енергостратегії дозволить не тільки вберегти країну від нових енергетичних і паливних криз, але й істотно зміцнити енергобезпеку країни.
Україна повинна максимально використати свої транзитні потужності, які зараз завантажені лише на 70%, а також закріпити практику диверсифікованості джерел поставок газу і нафти. Зокрема, мова йдеться про збільшення видобутку нафти в Лівії, нафти й газу – на шельфі Чорного моря.

Новий рівень відносин влади й бізнесу

Щоб досягти поставлених цілей, Україні необхідно по-новому побудувати відносини між владою й бізнесом. Про це багато говорять, але потрібно не теоретизувати, а просто вести діалог один з одним і знаходити взаємовигідні компроміси. Таким чином, можна не тільки вберегти від кризи окремі ринки (раніше, коли практикувався регулярний діалог уряду й нафтопереробників, паливних криз практично не було), але й створити умови для розвитку. Мова йдеться і про банківську сферу, що повинна, нарешті, заробити на економіку, і про встановлення прозорих "правил гри" між приватним капіталом і державою, і про самі принципи впровадження інноваційної моделі української економіки.

Юрій Бойко, СДПУ(О)