Щомісяця у Міністерстві аграрної політики України проводяться наради-навчання обласних керівників, які опікуються галуззю тваринництва. Зазвичай тут підводять підсумки, визначають основні завдання, обговорюють плани на майбутнє. Не обійшлося без цього і нинішнього разу. Говорили про роботу і досягнення за десять місяців 2005 року, ухвалили план до кінця року та заклали фундамент на наступний 2006.
Провів нараду заступник міністра Віктор Пабат. Досвідчений тваринник все життя пропрацював у сільському господарстві. Пережити довелося багато, особливо від початку реформування галузі. Та Віктор Олексійович з кожної неприємної ситуації умів винести корисне, тому й за нинішніх умов не опускає рук. Вірить, що потрібно працювати не шкодуючи себе і тоді бажане стане можливим.
Та як би не викладався селянин, однієї його праці буде замало. Без належної всебічної державної підтримки протриматись сьогодні практично неможливо. А її, на жаль, і не поспішають надавати. Суми, запланованої у Держбюджеті на потреби села вистачить хіба що на перший час. Для повноцінного функціонування до цих коштів потрібно здобувати додаткові, за які весь час доводиться боротися, доводити, що кожна копійка повернеться сторицею. От і працює над цим заступник міністра, відвойовує право галузі на нормальне функціонування. Що ж з цього вийде побачимо буквально на днях, коли у Верховній Раді розглядатиметься питання фінансування.
А тим часом робота йде. У галузі за десятимісячний період відбулося багато позитивних зрушень у порівнянні з минулим роком. Та, як не крути, цього недостатньо. Негативного, на жаль, набагато більше.
Так, з 25 областей 7 мають незадовільні показники. Наприклад Одеська область – перша за рейтингом з кінця – у порівнянні з минулим роком має на 16 відсотків менше м’яса, на 15 – молока, яєць і вовни надбали скільки ж, як і торік. Не набагато кращий стан галузі й у Вінницької, Хмельницької, Рівненської, Кіровоградської, Львівської та Луганської областей. Їх показники хоч і рушили з місця, проте зовсім недалеко.
У порівнянні з іншими, трохи краще справи йдуть у Київської, Харківської, Миколаївської, Донецької, Чернігівської та Запорізької областей. Вони можуть похвалитися деякими здобутками, більш стабільним станом тваринництва. У всякому разі, від плану тут не відстають: зберігається та нарощується поголів’я великої рогатої худоби, свиней, птиці та овець.
Але проблем вистачає скрізь. Найнегативніше те, що чим далі, тим більше скорочується поголів’я великої рогатої худоби. Так, впродовж десяти місяців знищили 64,8 тисяч голів корів. Лякає також постійне зменшення поголів’я худоби і у населення: людям часто доводиться розраховуватись корівчиною чи телятком, бо інших коштів просто не мають. І добре якщо тварина уже ввійшла в вагу, бо буває так, що народилося і зразу ж під ніж.
Однією з актуальних проблем є також те, що на фермах сьогодні немає кому працювати. Через низький рівень життя і малу зарплату молодь виїжджає до міст, села буквально на очах спустошуються. Спеціалісти та робочі тут недостатньо кваліфіковані, їх потрібно вчити, показувати на практиці, як правильно підходити до справи, щоб отримувати кращі результати. Адже ми живемо у ХХІ столітті, а працюємо мало не за принципами початку ХХ.
Віктор Олексійович серйозно відноситься до цих питань. Як умілий керманич він не може крізь пальці дивитись, як в окремих областях його галузь котиться у прірву. Тому поблажок не має ні до кого, кожен, хто взявся за таку нелегку роботу, повинен був розуміти, на що йде. І сидіти склавши руки він нікому не дозволяє. У найсуворіших тонах звернувся до тих, хто не встигає і попередив, що якщо до кінця року не буде результатів, будуть вжиті суворі міри.
Сам Віктор Пабат пропонує звернути увагу на збільшення поголів’я шляхом закупівлі у людей, розведення в господарствах, обов’язкового утримування тварин на переробних підприємствах і, в решті-решт, недопуску здачі їх на м’ясо. До того ж, потрібно слідкувати за приростом. «Добове збільшення ваги не може бути меншим, ніж 900 грамів у великої рогатої худоби і 300 – у свиней, - наголошує він. – Інакше – нехай керівники збиткових підприємств платять штрафи». Адже малий приріст ваги свідчить про поганий раціон та несприятливі умови утримання тварин. Керівники повинні повністю оволодіти цими питанням перед тим, як братись за справу.
Було наголошено й на тому, що Україна нині випускається якісний комбікорм, а багато господарств у цей же час віддають шалені кошти за іноземні корми, або годують тварин дертю, користі від якої небагато. Не можна обходити стороною те добре, що у нас є. Варто підтримувати вітчизняного виробника, тим більше, якщо це дасть результати.
Одним з основних зауважень нинішнього засідання було те, що не у всіх областях є достатньо соєвих установок. Поступила чітка команда звернути на це увагу і уже до кінця року виправити ситуацію.
«За допомогою соєвих установок можна підняти товарність молока до 90 відсотків», – сказав з цього приводу Віктор Пабат, - «тому їх необхідно придбати, вони повністю окуплять себе та ще й принесуть прибуток».
Вирішення кадрового питання теж запропонували. Впродовж місяця у кожній області потрібно проводити навчання для керівників та робочих господарств. З цією метою до районів направлятимуть кваліфікованих освічених працівників. Часу це займе небагато, а користь повинна бути.
А щоб наука не була марною, потрібно ще й частіше їздити обласному керівництву по господарствах. Мало хто нині не ліниться сісти до автомобіля і проїхатись селами, глянути на власні очі, як там ідуть справи та й пораду якусь дати разом, допомогти матеріально. Можливо, просто шкода псувати дорогезні іномарки, куплені за «власний» кошт?
Так, багато ще потрібно зробити для відродження галузі. Гірко про це говорити, та колишнього рівня ми, напевно досягнемо не скоро. Хоча, з таким керівником, як Віктор Олексійович все може бути. Бо налаштований він на зміни дуже серйозно. Надміру вимогливо ставиться до всіх і кожного: «Досяг чогось – борись за більше» такий його життєвий девіз. Якби ж у всіх він був таким…
Олеся Романченко, прес-служба Мінагрополітики