Національні герої, «батьки» держави і нації часто бувають таким тільки на батьківщині, для інших – це, як правило, злочинці, терористи, організатори масових репресій. Цю давню історичну паралель підтвердила пікантна історія з «антипольськими» конвертами в Литві.
Власне, антипольськими їх назвали тільки польські ЗМІ, хоча підстав для цього не так уже й багато. Близько місяця тому кожен бажаючий міг зайти у Литовській столиці Вільнюсі до Головного відділення поштового зв’язку і придбати конвертик, на якому були зображені Гітлер, Сталін і Пілсудський з підписом нижче: «Великі організатори масових вбивств литовців» . Як тільки про існування конвертів стало відомо широкому загалу, їх відразу вилучили з обігу, щоб не створювати додаткового ажіотажу напередодні виборів. До речі, Партії поляків у Литві забракло 0,2% до подолання п’ятивідсоткового бар’єру на виборах до Сейму. Треба відмітити, що  цю історію намагались зам’яти або й взагалі подати як помилку художника, який самовільно трактував історичні події, хоча він був недалекий від правди.

Юзеф Пілсудський завжди мріяв про сильну і незалежну Польщу. Для цього він грабував банки, щоб потім закупити зброю, готував замахи на монарха і взагалі не гребував засобами сучасного терориста. Але разом з тим був твердо переконаний у своїй місії відродження Польської держави. Для цього просто необхідно було потім вести агресивну політику з усіма сусідами за спірні території: з Німеччиною, Чехією, і новопроголошеними ЗУНР та Литвою. Це був своєрідний захист польських громадян з межами тогочасної Польщі. Тогочасний польський політикум визнавав право українців мати власну державу, щоправда це не стосувалось Західної України, з Литвою було складніше. По перше, це мала батьківщина самого Пілсудського, це країна, яка входила в Річ Посполиту у період її найбільшого розквіту, і, нарешті, досить значну кількість населення у Литві становили пропольські литвини – етнічна спільнота, відмінна від  литовців. Литвини в Білорусії і Литві чимось схожі на русинів України, державність і навіть національність яких змінились, а світоглядні орієнтації (і релігійні) залишились.  До слова, їхні нащадки зараз і голосують за Партію поляків у Литві. Тому збереження литовських територій було стратегічним завданням пілсудчиків. Навіть ціною життя багатьох незгідних. 

Дивно інше:чому на осуд світової спільноти можна виносити злочини Сталіна і Гітлера — “батьків” держав, що більш не існують, а “батька” далеко не демократичної міжвоєнної Польщі, який, щоправда, в менших об'ємах відзначився у етнічних чистках — ні?  

І ще: в  московській пропаганді крізь критику Прибалтійських країн можна іноді віднайти раціональне зерно – «у них інша історія». То, можливо,кожна країна має право вільно трактувати історичні події під своїх героїв?
От би тільки не захопитись переписуванням історії.

Олександр Стаднік

Инф. e-news.com.ua