Президент України Віктор Ющенко весь 2005 рік був одним із провідних політичних ньюсмейкерів Росії. Ставши на посаду глави держави, він повів курс на прискорену інтеграцію України з Євросоюзом і НАТО, що незмінно дратувало офіційну Москву.

Сенсаціями стали й призначення Юліи Тимошенко прем'єр-міністром та її відставка, а з грудня почалася чергова українсько-російська газова війна. 26 березня 2006 р. в Україні відбудуться вибори до парламенту, на яких противники Ющенко, які програли на президентських виборах, намагатимуться взяти реванш.

Потім очікується політична реформа, в результаті якої фактичною найвищою посадовою особою має стати глава уряду. Але на роль національного політичного символу Ющенко теж дуже підходить – чого лише варте одне його пристрасне захоплення українським народним мистецтвом.

Сталінський палац із табличкою біля парадного входу «Президент України» – це побудована в центрі Києва за Кагановича будівля ЦК Компартії України, всередині декороване за Кучми «в арабському стилі» – визначення Віктора Ющенко. Золочені гіпсові розетки на стінах схожі на кремові троянди на тортах.

«Як я все це не люблю», – каже, проходячи, Ющенко: він хоче нам показати справжню красу по-українськи. У внутрішньому дворі президент сам сідає за кермо: «Поїдемо повільно, бо місто красиве» – і, рухаючись зі швидкістю 30 кілометрів на годину, пропускає пішоходів на перехрестях без світлофорів.

– Якщо й справді «є в революції початок, немає в революції кінця», то який, на вашу думку, сьогодні етап помаранчевої революції?

– Етап, коли суспільство повернулося з Майдану – з новими настроями занурившись у роботу, у бізнес, у формування партійних списків або, стомившись від баталій, повернулося до особистих справ. Відбулося осмислення ситуації в політиці, сталися перші зміни – особливо з осені. 23 січня 2006 року моє перше звернення до парламенту – тоді буде представлена політична концепція на середньострокову перспективу.

– З осені – означає після відставки кабінету Юлії Тимошенко. Цієї кризи можна було уникнути або ж ви заздалегідь знали, що ви – тимчасові союзники?

– Можливо, цю кризу треба було пройти раніше – і вона виявилася б менш болісною. Звісно, про розбіжності серед своїх колег, союзників я знав і раніше. Так, нас багато в чому об’єднувала боротьба проти диктатури, і ми були єдині в розумінні небезпеки режиму, якості «цінностей» попередньої влади, колосальних проблем, які той режим створював для суспільства.

Я дуже сподівався, що перемога й робота після неї виведуть нас на інший рівень відносин. Але коли настав час об'єднуватися не проти чогось, а за щось – уже не ідеологія стала головною, а амбіції. І це призвело до втрати довіри між основними особами й силами революції. І, звісно, помилки в економічній політиці кабінету міністрів, коли влітку були спроби адміністрування ринку й кризи виникали одна за одною: то бензинова, то цукрова – це теж вело до непростого для мене рішення відправити кабінет у відставку.

– Як я розумію, вершина нової економічної політики – вторинний продаж «Криворіжсталі» за ціною вшестеро більшою, ніж за рік до цього. До речі, а чия була ідея показувати торги у прямому ефірі?

– Я ж про це на Майдані щоразу говорив: не допущу, щоб «Криворіжсталь» була вкрадена зятем президента Кучми. Це економічно злочинно й абсолютно аморально. Я вважаю великою перемогою України, що, вигравши в судах, ми об'єкт виставили на конкурс з ясним юридичним статусом. Визначили пакет зобов'язань: нескорочення робочих місць, план розвитку виробництва, і все – хто більше платить, той виграє. А прямий ефір – гарний спосіб показати українській громадськості та інвесторам, що ми встановлюємо чесні правила.

– Ви вважаєте, вам повірили?

– Думаю, так. Хоча перша публічна приватизація ще не сприймається як правило. Та й мало одного лише цього приклада. Люди стояли на Майдані, бо серцем переживали за Україну – щоб вона відбулася як держава. Щоб були національні ідеї й моральні цінності.

Але й економічного зростання люди не можуть роками чекати, і потрібна модель зростання, а не проїдання. Люди повинні розуміти й відчути на зростанні власного добробуту, що демократія рентабельна.

Спускаючись до Дніпра, Ющенко пригальмовує: «Ось це моя калина, я її посадив за своє село». На схилі буде парк пам'яті жертв голодомору – 30 000 калин, за кількістю сіл, де вимирали люди після вилучення державою зерна в неврожайні 1931-33 рр. Потім їдемо вздовж Дніпра і Ющенко пояснює, як із набережних виведуть промзони: «Ось, від моста імені Патона й далі». Тиждень, як випав великий південний сніг, він поважно лежить на гілках. Ющенко, за його словами, зробив знімків чотириста. «У мене в Різдво два вихідні – буду пейзаж писати. Я знаю, бачу, як я цей сніг напишу, з яким настроєм».

– В України з Росією майже перманентна газова криза. Здається, крім ціни за газ і ціни за його транзит, тобто наших і ваших умов, існує якась принципова причина, що увесь час породжує конфлікти.

– Дивіться: через Росію поставляється понад 80% енергетичних ресурсів, які споживає Україна. Нам від попередньої влади дісталася енергетично залежна країна. Енергозалежність – фактор, котрий ми хочемо мінімізувати. Ми працюємо над диверсифікованістю енергоринку, над збільшенням власного видобутку, над залученням інвесторів до цієї сфери. Притому головною проблемою України є не дефіцит палива, а енергоємність виробництва. Ми зобов'язані провести серйозні реформи у сфері енергозбереження.

Якщо говорити про українсько-російські відносини в газовій сфері, то з однієї сторони щорічно ми отримуємо приблизно 23 млрд. кубометрів газу як плату за транзит російського палива в Європу. Більше 80% газу, що експортує Росія в Європу, вона транспортує через Україну. Я як президент України чудово розумію, що за все треба платити, і в першу чергу за незалежність країни.

Ми виступаємо за відмову від бартерних схем, за лібералізацію цін на газ і на послуги транзиту. Від цього виграють і Україна, і Росія. Питання тільки в тому, щоб формування ціни випливало з огляду на економічну складову, а не політичні спекуляції. Ми вважаємо, що лібералізація ціни повинна відбуватися поетапно, щоб уникнути шокової терапії для економік. І, нарешті, найголовніше: слід пам'ятати уроки 2004 р. і зробити все, щоб газове питання не стало новою Тузлою в українсько-російських відносинах.

– Що ви можете відповісти тим вашим критикам у Москві, які вважають Спільноту демократичного вибору, засновану в Києві колишніми соцкраїнами і союзними республіками, антиросійським альянсом?

– Це дурниці. Бо йдеться про наближення до демократичних стандартів – політичних, гуманітарних, соціальних. Розумієте, якщо ми можемо відрізнити хороше від поганого й рухатися до кращого, то є один спосіб руху – демократія. Це єдина дорога до прогресу. Що тут антиросійського?

– Тоді що ви скажете своїм російським шанувальникам, які кажуть: так, у Ющенка – об'єктивно антиросійська політика, оскільки Україна рухається в Європу, а ми ні?

– Я переконаний, що Росія буде – як це коректно сказати – європейською складовою. Так, для Росії мають стратегічне значення відносини з Китаєм, але що, вона через це втече з Європи? Проект єдиного європейського економічного простору – до нього прийдемо ми всі. Тому що він беззаперечно кращий. Росія зараз у Євросоюзі продає 55% свого експорту й економічно набагато більше інтегрована до Європи, ніж Україна. І такий базовий економічний фундамент змусить вести політику в унісон із собою. Коротший цей шлях буде, довший – вибір Росії. Ми одне з одним і так не розстанемося, а в Європі ми зустрінемося знову – на новому витку інтеграції.

– Для України приклад входження в Європу – сусід з іншого боку, Польща?

Немає зразкової дороги, яку потрібно вважати ідеалом. Але є план дій щодо регламентних питань, процедур – тут свого не треба придумувати, краще використати досвід сусіда. Найголовніше – ми єдині в економічних і політичних цілях. У Польщі говорили про демократію в Україні раніше, ніж говорили про демократію в самій Україні. Але, може, найважливіше, що сьогодні українець і поляк думають про наші країни як про відносини друзів. Адже у нас важкий історичний досвід.

Фільм Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» – гарна ілюстрація: у першій серії українці ріжуть поляків, у другій серії поляки ріжуть українців. А згадайте історію першої половини XX століття – переселення, висилки з рідних сіл. [Але сьогодні екс-президент Польщі] Квасьнєвський – мій друг, і з новим президентом Качинським я вже в контакті, і ми підтвердили графік взаємних візитів. Міждержавні відносини чудові, але новий настрій і сприйняття двома народами один одного – він виник від суспільних взаємин, від бізнесу, від активних контактів простих людей.

Під Києвом у Ющенка приватний будинок – дачка шість на шість метрів, побудована за часів його роботи в банку України. Село називається Безрадичі, але найвідоміший його дачник має намір зібрати сільські збори, щоб подати прохання до комісії з топоніміки – префікс «без» відкинути. Є, звісно, заміська держрезиденція і родина президента живе там, і сам Ющенко на дачку тільки іноді приїжджає, «але як би це сказати, – намагається він визначити статус будиночка, – загалом, душа моя тут».

На ділянці стоять яскраво розфарбовані вулики: «у нас у роду всі бджіл тримали», а півтори кімнати й кухня заставлені колекцією художніх ремесел. «Вся ж ця краса раніше взагалі копійки коштувала або даром викидалася, просто біда – ну не чули люди, що це рідне!»

Збирає Ющенко все – очевидно, немає речей, повз які він міг би пройти, – але явно віддає перевагу «багато прикрашеним», і до дивної кахельної пічі просить доторкнутися з усіх боків: «А ост ще тут руки погрійте й малюнок подивіться - які на плитках відтінки зеленого!»

– Борис Березовський заявляв, що брав участь у фінансуванні вашої президентської кампанії і навіть пред'являв якісь рахунки. Як ви ставитеся до цих тверджень і до анонсованого певний час переїзду пана Березовського до України?

– Я до фінансових питань кампанії прямого стосунку не мав. Але знаєте, у мене й кампанія була, що жодного білборду в жодній частині України не стояло, не було оплачених телеканалів або газет. Так що мені просто відповідати за виборчий фонд. Його під час виборів під мікроскопом перевіряли, і запевняю, він був сформований і витрачений чесно. А що стосується чийого завгодно в'їзду до країни – я нікому нічого не забороняю й нікому не роблю преференцій. Відповідні українські служби керуються відповідними міжнародними й національними законами.

– Меморандум, нині підписаний вами з колишнім суперником на виборах Віктором Януковичем, деякі прихильники помаранчевої революції вважали зрадою її ідеалів: навіщо взагалі був Майдан, якщо Ющенко тепер потискує руку Януковичу?

– По-перше, цей меморандум регулює відносини між владою й опозицією, при цьому кожен залишається на своїх місцях. По-друге, я виграв, він програв, а той хто виграв, мусить бути великодушним. По-третє, і в цьому суть, – ми всі зацікавлені в чесних виборах. Я буду щасливий, якщо й комуністи такий меморандум підпишуть.

Чесні процедури, переможець не переслідує переможеного, немає політичних репресій, влада не використовує адміністративний ресурс. Це ставлення не до Януковича, а до волі людей, які за нього голосували. Україні потрібна європейська демократія – нам потрібен конкурентний політичний процес. Чесну змагальність в українському суспільстві ще належить встановити.

– Чи можлива в результаті наступних парламентських виборів помаранчево-синя коаліція, за якої Віктор Янукович стане прем'єром?

– Не хочу робити прогнозів: хоч що скажу, буде агітацією за чи проти. Головне, щоб були чесні вибори – не битви, які дотепер виникали, а змагання. Але я впевнений, що реваншу не буде. Переможуть демократичні сили, які рік тому разом стояли на Майдані. Вони сформують коаліцію в парламенті й уряд.

– Повернення із Заходу в Україну колишнього офіцера служби безпеки Миколи Мельниченка знову порушує питання про завершення справи про вбивство Гонгадзе й долю Леоніда Кучми. Особисто ви вірите в автентичність плівок Мельниченка?

– Пам'ятаю, коли вперше я їх почув, подумав, що так, це справжні записи. Але й пам'ятаю, як чотири роки тому Кучма при мені говорив, що готовий заприсягтися на Біблії – це не він [винен у загибелі журналіста Георгія Гонгадзе]. Я зобов'язався забезпечити спокійне й без тиску проведення слідства до кінця – тільки це нас заспокоїть.

Дотепер записів Мельниченка не було в жодній справі, їх використовують різні політичні сили. Тепер він має можливість дати покази, долучити до них плівки. Служба безпеки й прокуратура закінчують їх ідентифікацію, і буде виділено той масив записів, які потрібні для справи. Я хочу лише, щоб ця робота велася без коливань.

Рушники в колекції Ющенка – з вишитим деревом життя. «Головний наш візерунок, кожна наречена 25 рушників для посагу вишивала». Розписані скрині – зі Східної України, різьблені – із Західної. «Цей розписаний, Полтавська губернія, – за царя Суми в ній були. Бачите, у мене на батьківщині простіша робота, а в гуцулів скрині на чепках, на таких дерев'яних клиночках, без жодного цвяха».

Жбаник під дьоготь хазяїн витяг заради аромату: «Понюхайте, як копченим дотепер пахне». З комори дістав по яблуку: «Ось, а то й почастувати нічим». З будинку шлях лежав до Білої Церкви, Верховний головнокомандувач відвідував військову частину.

– Інша гучна справа – про ваше отруєння. Подейкували, що вже відоме місто, з якого цей діоксин привезли в Україну. Можна про це сказати?

– Розслідування має невдовзі завершитися. Так, виявляється, ринок отрут тісний, походження й коло причетних встановили без особливих зусиль. Але я географію та інше оприлюднювати не хочу. Нехай це офіційно робить слідство.

– А як ви зараз почуваєтеся?

– Дякую, більш-менш. (Пауза).

– Хотів ще вас запитати про походження вашого персня. Це теж з колекції?

– Це козацький перстень. Мідний – ось, руку трохи бруднить. Йому приблизно 350 років. Такі персні носили в Запорізькій Січі. Бачите, зверху вибита підкова? Звідси її взяли для емблеми моєї президентської кампанії: підкова й напис «Так!»

Прес-служба Президента України